З 3 по 11 квітня поетично-музичне дійство «Стусове коло» побачать глядачі семи міст. Прем’єра відбулася минулого року і була представлена на розсуд публіки на Батьківщині поета та у Києві, а на наступному тижні «Стусове коло» представлять театралам Дніпропетровська, Кіровограда, Черкас, Вінниці, Луцька, Львова та Рівного. «Стусове коло» — своєрідна поетично-музична і театральна майстерня вільних художників. Безпосередніми учасниками акції стали люди невипадкові: режисер Сергій Проскурня, який не один рік виношував ідею рок-вистави про Стуса і який протягом останніх років із десять організовував творчі вечори поета; Дмитро Стус, син Василя Стуса, відомий український письменник, літературознавець, який у виставі не грає, а ділиться своїми дитячими, юнацькими спогадами, переживаннями, конфліктами з батьком; Сестри Тельнюк, музичний колектив, який на вістрі рок-музики перейняв посил поезії Стуса, а також актор Роман Семисал, який на сцені Театру ім. Лесі українки зіграв поета у виставі «Іду за край». «Стусове коло» — театральне дійство, яке поєднало спогади, поезію, музику, що пронизана щирістю людей, для яких Василь Стус був своєрідним лакмусовим папірцем у власному торуванні життєвого шляху.
До редакції надійшли роздуми тих студентів, які першими ініціювали присвоєння імені Василя Стуса своєму рідному Донецькому національному університету. Ініціювали ще тоді, коли цієї думки і близько не було в головах політиків...
Станіслава ОРЛОВСЬКА, студентка філологічного факультету Донецького національного університету, 4 курс:
— Я вважаю, що в умовах інформаційного шуму, який панує в Україні, справжній імідж навчального закладу — це встановлення надмети. Складовою такого іміджу є ім’я університету, яке може об’єднати сучасних студентів. І об’єднати достойно. Василь Стус залишився в історії через те, що він гідно пройшов свій шлях, не погодившись із тими умовами, які були в його житті. Незгода з умовами та історичними обставинами, відрізняє справжніх великих людей від пересічних громадян. У нас є унікальна можливість прилучитися до Василя Стуса, як нашого випускника, для того, щоб задати рівень університету, саме ту недосяжну грань творчості і самореалізації, яку продемонстрував він протягом життя. Чому не математик і не хімік? Тому, що гуманітарна сфера здатна об’єднати всіх, оскільки стосується кожного, попри спеціалізацію та фах. Василь Стус — те, що стосується кожного в культурному контексті Донецька.
Катерина КУЖЕЛЬ, студентка математичного факультету Донецького національного університету, III курс:
— В дитинстві я часто спілкувалася зі своїми рідними на теми героїчного минулого України. І коли дискусія стосувалася постатей з української літератури, то ім’я Василя Стуса спливало най#ль Стус, можливо, навіть, що і сидимо за тими ж партами, за якими він сидів, і я пишаюся цим. Якщо така людина, як Василь Стус, в комуністичні часи могла говорити та доводити свої думки, то його ім’я заслуговує на набагато більше вшанування, ніж тільки надання імені Донецькому національному університету. Це має бути пошана в кожному серці. Особливо в самому Донецьку.
Олексій МАКСИМЦОВ, студент історичного факультету Донецького національного університету, IV курс:
— Якщо вважати університет загальнонауковою установою найвищого рівня, то неможливо надавати йому ім’я фізика, філолога або математика. Саме ім’я поета Василя Стуса як духовного символу університету може відобразити необхідний дух університету, дух студентства і волелюбності, дух України. З усіх випускників нашого університету він є найвідомішим на весь світ. Донецьк є органічною частиною України: Центральної, Західної, Слобідської, Кримської. України, яка є в нашому серці й паспорті. Дехто вважає Донецьк мало не «автономною республікою», але ми частиною України, нехай і іншою, адже в інакшості теж є сила. Постать та ім’я Василя Стуса здатна об’єднати два береги Дніпра й засвідчити, що Донецьк це повноцінна частина України.
Володимир КІПЕНЬ, керівник Донецького інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, кандидат філософських наук, доцент кафедри політології:
— Ініціатива щодо присвоєння Донецькому національному університету імені Василя Стуса була дійсно цікавою й оригінальною. Я хотів би дати короткий аналіз акції, підкресливши ті позитиви і показавши слабкості та вади, які не дали довести ініціативу до логічного кінця вже цього року.
По-перше, принциповий позитив ініціативи — це його культурологічна спрямованість та формування ідеї визнання імені Василя Стуса як знакового для Донбасу поета, борця з комуністичним режимом та правозахисником. По-друге, дуже важливо, що ініціатива йшла знизу, не була створена в рамках бюрократичних структур. В наших умовах це була сила і водночас слабкість. По-третє, ініціатива отримала широку публічність та вийшла далеко за межі Донбасу. Вона стала загальноукраїнською проблемою і ініціатори кампанії показали, що можливо підняти це питання на достатньо високий рівень. Це показує і зацікавленість речників Міністерства освіти та Секретаріату Президента.
Водночас, розпочавши дискусію про доцільність надання Донецькому національному університету імені Василя Стуса — вона показала відсутність альтернатив із боку опонентів, тобто їхню відверту слабкість. Ініціатива колишніх та дійсних студентів показала силу громадськості Донецька та Донбасу в ініціюванні та висвітленні власних позицій та принципів.
Ініціатива показала все ще слабкість інститутів громадянського суспільства. Щодо прорахунків кампанії, то випустили з уваги популяризацію поезії та ідей Василя Стуса. Тому багато людей досі не визначилися і не підтримали ініціативи. Об’єктивно знання поезії Василя Стуса та його життя дуже слабке серед донецького середовища. На жаль, політизація навколо ініціативи змогла об’єднати під антиукраїнськими гаслами різні політичні сили — від комуністів до вітренківців. Мені здається, що певним мінусом того, що відбулося, було те, що ініціатори не змогли налагодити мости з адміністрацією університету. Попри все, не слід вважати, що ініціатива вичерпана, потенціал для просвітницької роботи величезний.
Сергій ТКАЧЕНКО, голова правління Донецької обласної організації «Комітет виборців України»:
— Про значення цієї ініціативи для українського культурного середовища та впливу на формування нової української інтелігенції було вже багато сказано. Окремо хотів би акцентувати увагу на окремих, на мій погляд дуже вдалих, технологічних моментах, які привели до широкого розголосу цієї ініціативи серед громадськості.
За радянських часів та навіть за часів незалежності сформувалися чіткі стереотипні правила боротьби політичних еліт за владу та «любов народу». Донецька адміністративно-правова політична еліта — найбільш вдалий гравець на цьому полі. Вона монолітна, погано асимілюється в загальноукраїнський контекст та успішно бореться з зовнішніми «ворогами» та загрозами. Ініціатива студентів виявилася грою поза всіма правилами як донецьких так і українських еліт, це внутрішній «невидимий ворог», якого не можна «взяти в приціл». Вдарити можна по конкретному підприємцю, громадській організації, політичній партії, але бити по студентській ініціативі те ж саме, що лупцювати власний хвіст — сльози на очі навертаються. З цього і випливає бажання донецької адміністрації знайти замовників, тих, хто за цим стоїть (партію, силу, організацію). Таким чином, адміністративний апарат намагався вдарити по «повітрю», розмахуючи руками, привертаючи до цього увагу і постійно розмахуючи руками і несамохіть популяризуючи саму ідею. А що, якщо інші візьмуть приклад? Для політико-адміністративної еліти Донбасу — це безумовний виклик!
Віталій КИРКАЧ, студент біологічного факультету Донецького національного університету, V курс:
— По-перше, Василь Стус навчався у нашому університеті. По-друге, це людина, яка була чільною серед руху шістдесятників, інтелектуального опору Радянській імперії, саме тому він був знищений режимом. Він є Героєм України та поетом, який міг бути номінованим на Нобелівську премію у галузі літератури. Це був поет, який зміг своїм словом пробудити приспану Україну, висловити свою поезію високим стилем та словом. Надання саме Донецькому національному університету імені Василя Стуса могло б спричинити популяризацію творчості поета, природну зацікавленість місцевих жителів та гостей міста. Це долучало би до самої української культури, як глобального явища. Василя Стуса неможливо долучити до жодної політичної ідеології, він стояв над усім цим. Саме те, що він був водночас поетом і правозахисником, робить його ім’я актуальним для всього навчального закладу, а не окремих факультетів чи спеціальностей.
Артем СТАРЧЕНКО, студент математичного факультету Донецького національного університету, III курс, срібний призер європейської олімпіади з математики:
— Чому Василь Стус? Донецький університет має високий статус національного. Більшість українських університетів із такою довгою історією мають власні імена, за якими їх знають в усьому світі. Василь Стус — визначна постать ХХ століття, яка власною поетичною творчістю відродила адекватне індивідуальне мислення українського народу. Саме люди з високою емоційною та естетичною складовою сприйняття світу стають поетами, які створюють тексти, які мандрують світом і приходять до душі кожного читача. Таким поетом був Василь Стус і його творчість. Саме тому він має повне право на пошану в Донецькому національному університеті та адекватне вшанування.
