Нвер МХІТАРЯН, народний депутат України, президент корпорації «Познякижитлобуд»:
— У рамках радянської системи люди умовно ділилися на тих, хто незадоволений життям, — вони були під ковпаком КДБ, і тих, хто задоволений, — ними займався ОБХСС. Треба вести відлік історії бізнесу в колишньому СРСР, починаючи не з часів перебудови, а набагато раніше. Бізнесмени того застійного часу (так звані цеховики) працювали у найважчих, по суті, підпільних, умовах. Вони заповнювали дефіцит радянської економіки, яка внаслідок перекосу в бік військово-промислового комплексу і неефективних методів господарювання не була спроможна на належному рівні задовольнити попит населення на цілий ряд товарів.
Наприкінці 80-х — початку 90-х прийшов наступний етап еволюції вітчизняного бізнесу. Це був період первинного накопичення капіталу, період «швидких» грошей. Тоді в бізнес «ударилися» всі, причому переважна більшість без відповідної професійної і життєвої підготовки. Суть того періоду вдало відображає анекдот про те, як зустрічаються два бізнесмени, і один цікавиться у іншого: «Ти не хочеш купити у мене вагон мармеладу за шість мільйонів?» Той відповідає: «Хочу!» Домовилися, і перший пішов шукати вагон мармеладу, а другий — шість мільйонів. Це також був непростий період, але ті, хто вдало пройшов його школу, не пропадуть у жодній ситуації. Як сказав Генрі Форд: «Я можу відзвітувати про походження кожного заробленого мною мільйона, крім першого». Сьогодні період первинного накопичення капіталу минув, бізнес еволюціонує. Але досі багато хто не хоче розуміти, що дурних грошей уже не буде, кожну копійку необхідно заробляти.
Головним гальмом для подальшого розвитку українського бізнесу я вважаю обмеженість і недоступність кредитних ресурсів. Існуючі кредитні ставки дуже завищені, і брати такі кредити виробнику, який чесно сплачує податки, просто невигідно. У розвинених країнах колосальний інвестиційний потенціал для національної економіки мають пенсійні і страхові фонди. Пенсійна реформа у нас пробуксовує, внутрішні фінансові накопичення для такої великої країни, як Україна, надзвичайно малі. Відповідно, внутрішній інвестиційний ресурс не здатен повністю покрити гостру інвестиційну недостатність нашої економіки. Коли це питання вирішать, розпочнеться якісно новий етап у розвитку вітчизняного бізнесу, що наближає нас до цивілізованих європейських стандартів. Ще одна проблема, яка не дає здійснити черговий якісний стрибок, — недостатньо ефективний менеджмент. Справді хороших керівників, управлінців, які здатні організувати зладжену роботу виробничого механізму, у нас поки не так багато. Державі час змінювати ставлення до вітчизняного бізнесу. Для нього на законодавчому рівні повинен, нарешті, скластися режим найбільшого сприяння.
Уявіть ситуацію, що кращі українські бізнесмени раптом зникли. Думаю, вже через декілька днів у країні розпочнеться цілковитий економічний колапс. У громадській думці країни повинно статися усвідомлення того, що підприємець — це рушійна сила соціального благополуччя нації.
