Складний, величний та вражаючий шлях, пройдений протягом століть козаками України, був, є й залишиться найкращою, унікальною «візитною карткою» нашої нації у світовій історії. Усвідомити цей шлях — це значить відкрити таємницю нашої Батьківщини, збагнути її суть. І, звичайно, увійти у світ справжніх, нетлінних духовних вартостей, що так важливо в наш хиткий час, коли навколо так стрімко народжуються мильні бульбашки «цінностей» фальшивих.
Ось чому нагальним, без перебільшення, політично значущим завданням стала підготовка комплексної фундаментальної праці — «Історії українського козацтва» в двох томах. Таке видання — справа для України небачена; саме через це презентація двотомника, що відбулась в Українському Домі 17 квітня, стала непересічною подією, привернувши широку увагу громадськості.
Керівник великого авторського колективу — директор Інституту історії України НАН України академік Валерій Смолій, відкриваючи презентацію, підкреслив, що до створення книги (а другий том, до речі, як висловився Валерій Андрійович — субстанція ще «дуже тепла», бо з’явився він зовсім нещодавно) підштовхнуло саме життя, величезний матеріал, накопичений дослідниками. Безперечно, всі, хто працював над виданням (а це — 33 автори, котрі представляють 7 найрізноманітніших регіонів України плюс іще вчені з Кубані; книга складається з 22 розділів), дуже добре усвідомлювали особливе, виняткове місце козацтва в національній історії. Адже саме воно, козацтво, протягом століть значною мірою визначало магістральні шляхи і суспільного, й державного життя України, було його стержнем.
«Історія українського козацтва», зазначив Валерій Смолій, побудована не за «лінійно-хронологічним» принципом (як, приміром, у знаменитій «Історії запорозьких козаків» Дмитра Яворницького або у працях відомого історика радянської доби Володимира Голобуцького). Підхід у даному разі був обраний інший, тематичний; видання, власне, складене з багатьох тематичних блоків (походження козацтва; його ідеологія та політична культура, відносини з сусідами, подальша соціальна еволюція, релігійне та побутове життя тощо). Дуже важливим є також те, що «Історія...» створена на високому методологічному рівні, з використанням сучасного понятійного апарату історичної науки. «Ми прагнули, — акцентував Валерій Андрійович, — показати козацтво не в статиці, а в динаміці, в розвитку, в усій його складності та багатовимірності, й вважаємо саме цей шлях найбільш плідним».
Академік Смолій не виключає (більше того — вважає це бажаним та необхідним) продовження видання — можливо, вже дуже скоро почнеться підготовка наступного, третього тому. Це, поза сумнівом, під силу авторському колективу — адже він включає професіоналів найвищої проби, людей, які все життя присвятили вивченню історії Українського козацтва. Без таких вчених створити це унікальне видання було б немислимо. Так само неможливим було б «народження» двотомника без щоденного, активного сприяння Державного комітету телебачення і радіомовлення України (точніше, кураторів програми «Українська книга») і, безперечно, Видавничого дому «Києво-Могилянська академія», керівник якого Віра Соловйова була співведучою презентації разом з Валерієм Смолієм.
Заступник міністра культури і мистецтв України Ольга Бенч звернула увагу присутніх на те, що презентована праця переконливо демонструє тяглість української національної історії. Двотомник, окрім усього іншого, дозволяє зробити дуже важливий для розуміння нашої історії висновок: козак — то був не лише вояк, лицар, але й не меншою мірою миротворець, той, хто боронив, охороняв спокій української землі. Яскраве підтвердження тому — національна пісенна культура. Це — тільки один з аспектів для майбутнього аналізу багатющого змісту книги. А директор департаменту видавничої справи Держтелерадіо України Валентина Бабилюлько із задоволенням відзначила, що книги з історії українського козацтва (а презентована праця — тим більше) викликають воістину «шалений» інтерес під час проведення міжнародних книговидавничих заходів (йдеться про виставки у Польщі, Німеччині, Угорщині, Австрії тощо).
Один з «авторів ідеї» двотомника, директор Інституту козацтва, кандидат історичних наук Тарас Чухліб сказав, що в історії залишаються вічні, невмирущі цінності, а шлях, пройдений українським козацтвом — це якраз й є те, що невмируще. Перерахувавши найбільш знаних, шанованих членів авторського колективу видання, котрі представляють усі регіони України (приміром: Кам’янець-Подільський — це професор Валерій Степанков, автор розділу про зародження і розвиток української державницької ідеї в історії козацтва; Вінниця — доктор історичних наук Олексій Струкевич, який написав розділ про козацьку культуру; Львів — доктор наук Леонтій Войтович, який дослідив історію Степу ХIII—XV століть та його роль у виникненні козацтва; Чернігів — доктор наук Сергій Леп’явко, який відшукав дуже цікаві аналогії до історії козацтва у західному світі, наприклад, міліційну систему в США XVIII—XIX століть; Харків — історик Володимир Маслійчук, котрий вивчив історію слобідського козацтва; Одеса — доктор історичних наук Олена Бачинська, завдяки дослідженням якої було заповнено багато «білих плям» пізньої історії козацтва після 1775 року...), Тарас Чухліб зробив абсолютно правомірний висновок: ця монументальна праця є яскравим, переконливим свідченням єдності та соборності України!
Доктор історичних наук, професор, отець Юрій Мицик (Києво-Могилянська академія) підкреслив, що, по суті, лише 20 років тому стала можливою вільна, неупереджена, серйозна розмова про таке складне, багатокомпонентне й багатовимірне явище, як козацтво. До того, хоч в історичній науці і були такі окремі «оази», як визначні праці з козакознавства Олени Апанович, Володимира Голобуцького, але вони всіляко замовчувались (якщо не сказати — переслідувались!). Козацтво — це наша святиня, проте, вів далі професор Юрій Мицик, щонайменше дивним виглядає, коли (неначе згадавши пам’ятний заклик більшовиків 1919 року: «Все на борьбу с Деникиным!») навіть домогосподарки почали «записуватись» у козаки... Пан Мицик висловив надію на те, що книга дасть гідну, жорстку відповідь «геростратам», ворогам України та козацтва, які брутально дозволяють собі «викладати» історію козаків у такий спосіб: «Хмельницкий окружил себя разными отморозками». Ми, українці, народ толерантний, але ж усе має свої межі...
Олексій Струкевич, інший член авторського колективу, зазначив, що козаччина для нас — це не тільки минуле, а й джерело винятково актуальних уроків для сьогодення. Він навів дві дуже цікаві цитати з історії козацтва. Ось яка думка була зафіксована на останньому старшинському з’їзді перед ліквідацією гетьманства (грудень 1763 року): «Закликаємо вас задля Вітчизни забути про партикулярні (приватні, корпоративні. — І.С. ) користі!». А от що писав славний нащадок відомого козацького роду, Григорій Полетика: «Я знаю точно, що не люди для законів, а закони для людей творяться». Сказано ніби буквально сьогодні!
В цілому на презентації превалював настрій хоч і не 100-відсотково апологетичний щодо двотомника (академік Смолій закликав і присутніх, і тих, хто пізніше ознайомиться з виступами, готувати критичні зауваження — це дуже потрібно й корисно!), але високошанобливий по відношенню до здійсненої колосальної праці. Доктор історичних наук Віталій Щербак (НАУКМА) іронічно зауважив, що з закінченням «епохи Гутенберга» ми, можливо, скоро будемо брати інформацію не зі сторінок книг, а з ящика комп’ютера... Але тут же додав: презентована книга — якраз з розряду тих, які неспростовно доводять, що читати люди будуть! Цей двотомник спрямований у майбутнє, в цьому — його головна цінність. І з такою думкою шанованого професора неможливо не погодитись.
