Д нями вийшов з друку четвертий, завершальний том «Книги Пам’яті України — Місто-герой Київ», підготовлений редколегією Київського міського видання Книги Пам’яті України. Особливість його полягає в тому, що в ньому не тільки названі поіменно імена близько 20 тисяч (у чотирьох томах — понад 80 тисяч) радянських воїнів, які загинули в боях за оборону та звільнення Києва, України, на інших фронтах Великої Вітчизняної війни, з короткими біографічними відомостями, але й повідомлено про ратні подвиги багатьох із них. Це справді капітальна праця, в якій вперше опубліковано аналітико-документальний матеріал про героїчну оборону Києва 1941 року, рух опору окупаційному режиму, звільнення Києва в 1943 році.
Але найбільше місце, природно, відводиться іменам загиблих. Більше ніж півстоліття минуло після закінчення війни, але сотні й тисячі сімей, що тоді постраждали, досі не знають про долю близьких, маючи на руках казенні папери з коротким і безстороннім «пропав безвісти». І в цьому — неоціненне значення Книги Пам’яті. Адже досі до клубу «Пошук» надходять листи від рідних. Ось один з них: «Сорок років минуло по закінченні війни, а я досі нічого не знаю про долю чоловіка, — пише Г.О. Авраменко із Сум. — Не можу повірити, що його немає в живих. Виросли діти, я постаріла. Може, хоч перед смертю дізнаюся, що хоч він і загинув, то де похований, щоб побувати на його могилі». Допомогли слідопити. Ганна Омелянівна з дочкою відвідали могилу рідної людини. Таких прикладів багато.
