Сюрреалістична проза "Бориса Віана (1920-1959) дещо іронічна за задумом, нагадує картини "метафориста" Джордано де Кіріко та новелістичні мініатюри його брата, який виступав під псевдонімом Альберто Савініо.
У дещо схожій манері іронічної імпровізації досяг успіху й французький письменник Раймон Кено - автор роману-фантасмагорії "Блакитні квіточки" (1962), у деякому роді предтечі постмодерністського "цитатного" роману.
Хоча 70-ми роками в Москві було видано збірку вибраних творів Бориса Віана, куди, поміж іншого, ввійшов його роман, що наробив галасу, "Я заплюю ваші могили" (1947), а авангардний композитор Едісон Денісов написав музику для опери "Піна днів", що навіяна одноіменним антиутопічним твором Віана (1946), - ім'я визнаного "класика ХХ століття" до сьогодні лишається маловідомим для вітчизняного читача.
Заповнити проміжок у пізнаннях книжкових гурманів взялися київські видавництва "Лабіринт" та "Ніка-Центр". Завдяки їм нещодавно побачило світ нове видання Віана, до якого увійшов роман "Осінь у Пекіні" та найвідоміші оповідання автора.
Протягом свого недовгого життя (Борис Віан помер у віці 39 років від серцевого нападу) письменник встиг достатньо "вчинити скандалів" на літературному фронті.
Говорячи про свій роман "Я заплюю ваші могили", що був написаний під псевдонімом Верон Саллівен і піддався різким нападам з боку критиків, які звинувачували автора в порнографії, Віан, виступаючи мов би від імені перекладача, заявив, що, "у всякому разі, ця книжка куди менш непристойна, ніж Біблія".
Оповідання Бориса Віана, що увійшли до цієї збірки, певною мірою можуть асоціюватися й з кафкіанськими фантазіями, багатими на несподівані перетворення людей у тварин і навпаки (наприклад, оповідання Б. Віана: "Вовк-перевертень", "Блюз для чорного кота"), та з чудовими джазовими імпровізаціями (треба зауважити, що Б. Віан грав на трубі та керував джаз-клубом "табу" впродовж 1940-1950 рр.), які здатні вдихнути життя в речі та явища, що оточують нас, чи то дорога під колесами автомобіля ("Солоні сльози кохання"), чи то дзвоник, що кусає за палець ("Вечірка у Леобіля"). Низка оповідань проникнута дійсно "чорним" гумором ("Мандрівка до Хонострову", "Зразкові учні").
Щодо роману "Осінь у Пекіні", то за абсурдністю задуму його можна порівняти з романом-метафорою Андрія Платонова "Котлован". У ньому йдеться про марне будівництво залізниці в безлюдній пустелі Ексопотамії, де пліч о пліч трудиться безліч випадкових персонажів, саме існування яких безпосередньо пов'язане з цим об'єктом.
Роман було написано 1947 року. Кількома роками раніше Дж. Оруелл створив відому антиутопію "1984". Але якщо Оруелл переслідував конкретну мету опису тоталітарної держави, роман Б. Віана скоріше нагадує хитромудру гру, внаслідок якої всілякі вади, властиві людському племені, виявляються в усій їх непривабливості.
