Двадцять років тому на основі Інституту філософії та соціології Польської академії наук та Ланкастерського університету у Східній Європі з’явився ще один навчальний заклад, метою якого було забезпечення європейських стандартів вищої освіти в цьому регіоні. Сьогодні «географія» студентів Школи суспільних студій значно розширилася, але й досі левову частку її студентів становлять вихідці із пострадянських теренів. І українців серед них — чи не найбільше.
Із нагоди дня народження навчального закладу до палацу Сташіца (будинку ПАНу та академічного серця Польщі) завітав його «хресний батько» — Джордж Сорос, чия фундація «Відкрите суспільство» є основним фінансовим донором Школи.
ВИЩА ОСВІТА В ЧАСИ ЗМІН
Сьогодні Європа переживає непрості політичні й економічні зміни, які особливо відчувають на собі випускники університетів. Зокрема, гостро стоїть питання безробіття серед молоді з дипломом про вищу освіту. Як на Сході, так і на Заході Європи випускники вишів із магістерськими дипломами в кишенях виявилися непотрібними на ринку праці. Витративши п’ять років життя, зусилля і гроші, колишні студенти не погоджуються працювати за копійки там, куди їх візьмуть і без диплома, а достойної альтернативи, на жаль, бракує. Хвиля незадоволення збільшується і, очевидно, одного дня переросте в студентські протести в Іспанії, Італії та інших країнах. Саме тому нинішні студенти намагаються визначити для себе роль вищої освіти в цих глобальних процесах і політико-економічних змінах. Ці запитання вони і поставили Соросу.
«Я напружено думав над проблемою молодіжного безробіття... Якщо молоді люди не мають роботи, то для них набагато краще вчитися далі, навчатися чогось нового, ніж просто залишатися безробітними. Але щоб надати їм таку можливість, потрібні державні видатки. І тут існує проблема: державні витрати скорочують. Я переконаний, що такі заощадження насправді є контрпродуктивними. Коли ви маєте безробітний трудовий ресурс і при цьому урізуєте видатки з бюджету (на освіту. — Ред.), то ВВП скорочується. На жаль, урядовці, які визначають політику Європейського Союзу, цього не розуміють. Особлива проблема є в Німеччині — країні, яка пережила період економії десять років тому. Тоді це спрацювало. І тепер німецькій громадськості дуже важко зрозуміти, що сьогодні в Європі це вже не діє», — сказав меценат.
Очікуваним було й запитання щодо демократії. Що думає людина, яка витрачає колосальні кошти на її підтримку, про ситуації в Україні, Білорусі та Росії? Погляд Сороса щодо цього виявився не таким позитивним, як того очікували. Фінансист не вважає, що найближчим часом можливі якісь зміни. Проте впевнений, що рано чи пізно реформи таки відбудуться, оскільки критика чинного ладу вже перетворилася на «ознаку патріотизму» і є значним суспільним каталізатором.
ПРО ПОЗИТИВНУ РІВНОВАГУ
Якісна освіта залишається важливим компонентом розвитку суспільства за будь-яких умов. Економічна криза, як і будь-яка інша, рано чи пізно завершується. Тому питання інвестицій в освіту — завжди актуальне. Потрібно лише визначиться, скільки саме треба вкладати в неї за певних економічних умов. На це Сорос відповів у найкращих традиціях філантропа: «Скільки грошей ми повинні витрачати на вищу освіту? Я знайшов відповідь на це запитання, коли ми заснували Центральноєвропейський університет. Ми використовували ресурси громадської системи, забираючи собі декого з найкращих професорів. Тоді я відчув, що повинні вкласти в цю систему більше грошей, ніж беремо з неї».
Таке кредо позитивної рівноваги варто було б перейняти й нашим «офшорним королям». Завдяки їхнім економічним махінаціям український бюджет щороку не дораховується мільярдів гривень, частина яких могла бути використана, зокрема, і на освіту.
