Проблеми екології давно перестали бути внутрішньою проблемою кожної країни, особливо після аварії на Чорнобильській АЕС, а якщо ще ближче, то взяти хоча б виверження вулкана в Ісландії. Європа пильно слідкує за екологічною політикою кожної країни зокрема і, звісно, України. Розуміючи наше непросте становище, країни беруться допомагати нам фінансово — за умови, що в Україні принаймні будуть добре виписані законодавчі норми, які б захищали природу, та буде розроблений план дій покращання ситуації.
Таким до останнього часу був проект закону України «Про Стратегію національної екологічної політики на період до 2020 року». Але днями найбільш поважні національні екологічні організації, зокрема, Всеукраїнська екологічна ліга, Національний екологічний центр, Міжнародний благодійний фонд «Екологія. Право. Людина» забили на сполох: громадськість вже не допускають до прийняття державних рішень в галузі охорони довкілля! Йдеться саме про Стратегію, проект якої затвердили ще в жовтні 2007 року. Екологи заявляють, що «після зміни уряду у 2010 році... процес роботи над Стратегією став закритим, міжвідомча робоча група припинила існування, а нова так і не була створена. Широка громадськість була абсолютно відрізана від участі в роботі».
Найважливіше, наголошують експерти, що підготовка та прийняття цього важливого державного документа передбачала надання фінансової допомоги Україні від Європейського Союзу на суму 35 мільйонів євро та, крім того, — 10 мільйонів від уряду Швеції. Саме можливість нецільового використання цих коштів найбільше непокоїть їх. Через це експерти звернулися до Верховної Ради й уряду України, а також голови Представництва Євросоюзу в Україні, посла ЄС в Україні Жозе Мануеля Пінта Тейшері з вимогою розібратися в ситуації й вплинути на подальшу долю важливого для України «екологічного» документа. Детальніше про це розповідає голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна ТИМОЧКО.
— Тетяно Валентинівно, поясніть, будь ласка, яке ставлення екологічних організацій до ситуації, що склалася...
— Відповідно до міжнародних документів, екологічна політика в будь-якій країні здійснюється на основі стратегічних документів. У нашій державі всі документи є: спочатку розробляється концепція певної політики, потім — стратегія. У свій час, у 2007 році, саме з ініціативи громадських екологічних організацій та за підтримки міністра Василя Джарти почала розроблятися концепція національної екологічної політики. Тоді був дуже широкий і відкритий процес: в її розробці на паритетних засадах брали участь представники міністерства, екологічної громадськості та наукові експерти. Тому концепція була підготовлена дуже швидко і якісно, потім — затверджена Кабінетом Міністрів і вже у 2008 році на її основі почалась розроблятися стратегія. Знову-таки цей процес був дуже прозорий, ми знали, які будуть основні засади... Я так кажу не тому, що нібито громадські організації ображаються, коли їх кудись не запрошують. Насправді ми хочемо брати участь у прийнятті державних документів тому, що громадські екологічні організації висловлюють думку звичайних громадян, які живуть в різних регіонах України, які бачать різні екологічні проблеми. І саме громадські екологічні організації відображають голос народу, екологічні прагнення українців. Вони їх можуть передати владі і, головне, — закласти в національні документи. Тоді процес погодження спрощується, тому що готується якісний документ. Тож цей принцип був дотриманий — були проведені громадські обговорення, хоча за той час змінилися два міністри, і ми змогли завершити цю стратегію — вона була передана у Верховну Раду.
Коли вона тепер була передана на погодження у зв’язку з тим, що до роботи приступив новий уряд (це українська процедура), ми також брали участь в доопрацюванні цього тексту. Але новий міністр охорони навколишнього середовища та його команда вважають, що, якщо громадські організації вже брали участь, то тепер вже не потрібні громадські обговорення. На сайті Мінприроди це не було вивішено і не було оприлюднено інформацію; громадські обговорення, які передбачені відповідно до постанови Кабміну про проведення консультацій, не було проведено. Проте текст був переданий в Кабмін. Що нас хвилює? Європейській Союз підтримує прагнення України, і саме тому він, за умови підготовки стратегії, готовий виділити кошти на реалізацію національної екологічної політики. Звичайно, це серйозна допомога, але ми дуже стурбовані: якщо процес підготовки стратегії відбувається непрозоро, то гроші також можуть розподілятися непрозоро. Ми, до речі, ще не бачили остаточного тексту стратегії — що було внесено, які зміни пропонуються тощо. Тому ми обурені позицією нового міністра і вважаємо, що така стратегія не може бути прийнята як державний документ.
— Що будете робити, якщо ваше звернення не візьмуть до уваги в Україні?
— Можуть не взяти до уваги в Україні, а європейські структури точно на це звернуть увагу, тому що для них це — святая святих — участь громадськості у прийнятті екологічно важливих рішень (так само, до речі, якщо в Євросоюзі дізнаються, що за наказом міністра закривається Орхуський центр, то Україні ніколи не бачити цих коштів). Так, може, в Україні на це не звернуть уваги, але ми знаємо, що у Верховній Раді знаходяться депутати, які були або першими заступниками попередніх міністрів, або працювали в цьому міністерстві й знають міжнародну практику надання коштів: що вони можуть бути надані лише за умови участі громадськості.
— На які цілі мають надаватися кошти?
— Ці цілі визначені в концепції національної екологічної політики і в тексті стратегії, який ми принаймні бачили на першій стадії. Це подолання негативних наслідків від техногенної діяльності, тобто зменшення впливу на навколишнє середовище, запровадження енергозберігаючих технології, подолання зв’язку між зростанням економіки і зростанням викидів (ми маємо зменшити ці викиди за рахунок нових технологій). Також це запровадження економічних механізмів природокористування, це покращення стану Чорного і Азовського морів і басейнів великих річок України (для цього є спеціально розроблені заходи). Крім того, це зменшення навантаження на біоту і розширення національної екомережі до 10%, як це передбачено стандартами Європейського союзу. А ще це екологічна освіта, участь громадськості у прийнятті рішень, які впливають на стан довкілля; безперечно, це й поводження з відходами, покращення ситуації з атмосферним повітрям — це цілий ряд напрямів, які чітко вказані в концепції, яка була ухвалена у 2007 році, і тепер вона має бути реалізована у стратегії.
КОМЕНТАР
Прес-служба Міністерства навколишнього природного середовища України:
— Основними пріоритетами діяльності Міністерства охорони навколишнього природного середовища України відтоді, як його очолює Віктор Бойко, стали співпраця з громадськими екологічними організаціями та максимальна відкритість міністерства для суспільства. За словами представників громадських екологічних організацій, саме Віктор Бойко став першим за останні роки міністром, який не проігнорував запрошення на засідання Громадської Ради. У своїй співпраці з громадськістю Мінприроди керується чинним законодавством України та вимогами Орхуської конвенції. З огляду на це, при розробці Стратегії національної екологічної політики України були дотримані всі юридичні норми, а саме: працівники неурядових екологічних організацій були залучені до підготовки остаточної версії Стратегії. Представники НУО відповідали за підготовку окремого розділу підвищення рівня суспільної екологічної свідомості. На 25.05.2010 відбулося погодження Стратегії міністерствами України. Проект передано на розгляд Кабінету Міністрів України. Після цього, згідно з процедурою, він потрапить до профільного парламентського комітету. Водночас, Мінприроди оприлюднить документ на офіційному сайті. Усі пропозиції та зауваження будуть розглянуті. Слушні — враховані.
