номерах «Дня» за 10, 17 і 24 вересня
ФІЛЬМ, ФІЛЬМ, ФІЛЬМ
Наближається давно обіцяна зустріч з легендарним режисером Рязановим. Але після невеличкої паузи.
Хоч як це кумедно, тема кіно сама несподівано увірвалася в наше московське буття до Ельдара Олександровича. Повертаємося з виставки після чергового посіву книжок з «Бібліотеки «Дня» на російському ринку, коли біля нашого готельного корпусу безупину йдуть зйомки телесеріалу «Завжди говори «завжди».
Я серіали не дивлюся (на сучасну телепродукцію й відомий режисер зараз буде обрушуватися), але ситуація потішила. А дівчата з української делегації відразу впізнали красунчика Данила Страхова («Бідна Настя», «Діти Арбату» й ін.). Зараз він зображав героя бойовика. Сценка така: розмовляють двоє чоловіків напідпитку, аж раптом на них нападає кілер. Страхов безстрашно (словосполучення аналогічне з висловом Пушкіна про одного з найгарніших ловеласів Пітера, який має досить специфічне прізвище — «красень Безобразов») відштовхує партнера вбік і пірнає під «траєкторію кулі». Так вони дублювали разів п’ять. Причому з кожним разом млявіше й гірше. І чим менш емоційно це в них виходило, тим більше заводився режисер, який спостерігав у кріслі дійство на моніторі...
У Києві я, на свій подив, отримав уже два жіночі замовлення на фото Страхова «з життя». Аби покласти край потоку стражденних — друкую їх у газеті.
«Я — ГРАФОМАН,А НЕ ПРОФЕСІЙНИЙ ПИСЬМЕННИК»
Перейдімо, нарешті, до справжнього мистецтва в особі видатного комедіографа.
Публіка на Рязанова зібралася набагато простіша, ніж на письменника Полякова. Але дурість так само непередбачувана, як і ерудованість.
Хазяйка вітальні видавництва ЕКСМО — всюдисуща Дарія Донцова. Вона урочисто вивела на огороджений майданчик видатного (і великого в сенсі розмірів) кінематографіста.
Народ на Ельдара Олександровича йшов щільно, як на диво, тому мене ледь не розмазали по стойці. Нічого, журналісти народ міцний: самі кого хочеш роздавимо! Досвід.
Почалося обговорення книжки Рязанова, в назву якої винесена цитата з його вірша — «У природы нет плохой погоды».
Запитання з публіки:
— Чому книжка названа саме так?
— Так хотіли видавці, щоб у назві був відомий слоган, для реклами. Для того, аби книжка відбулася, я пішов на ці умови. Хоча, коли беруться популярні особи, популярні рядки — це експлуатація минулого, а не продовження нового.
— Ви читаєте на сцені свої вірші?
— Ні. Ну, може один-два. Я — графоман, а не професійний письменник. Коли я виступав з Гришею Горіним, він завжди читав з аркуша. А я виходив і починав молоти перше, що спадало на думку.
— Чому на обкладинці ваші старі фотографії?
— Щоб усі побачили, який я був худенький і стрункий у 20 років. Я був студентом ВДІКу, й мене ніхто не знімав. Така зірка пропала!
Репліка жінки з натовпу:
— Зате зараз вас усі люблять!
— Так, коли я став старим і товстим — усі полюбили, а коли був молодим і гарним — нікому не потрібен.
— Чи буде новий фільм?
— Якщо дістану грошей — так. У мене є чудовий сценарій про Ганса-Хрістіана Андерсена, про його біографію й казки. Наступного року буде 200-річчя з дня його народження. Але грошей поки немає. Багатьом нині не до мистецтва. Знаєте, який вид спорту зараз модний? Біг із грошима за кордон. У які двері не постукаєш: «О! Здрастуйте, Ельдаре Олександровичу! Як ми вас любимо...» Але грошей все одно не дають. Це ж які жахливі фільми я поставив, якщо вони виховали таких жадібних банкірів! Ніхто не хоче фінансувати режисера, щоб він поставив фільм і звеличив їх також. Фільм же не для себе — для публіки. Хто знає всіх мільйонерів, які жили в Москві сто років тому? А пам’ятають Третьякова, який подарував місту галерею, пам’ятають Савву Морозова, який побудував знамениту будівлю в Камергерському провулку. Банкіри не розуміють, що гроші під землею не потрібні.
ТЕЛЕГРАМА: «МОСКВА. КРАСНА ПЛОЩА. РЯЗАНОВУ»
Якийсь радісний мужик у кепці дірвався, нарешті, до мікрофона:
— Дуже приємно бачити вас!
— Взаємно.
— Декілька років тому я подивився фільм «Забута мелодія для флейти» й хотів відіслати таку телеграму до Москви: «Пишаюся, що є сучасником Рязанова!» А яка тема хвилює вас нині, що була б адекватна сьогоднішньому дню?
— Мене цікавить інше: що вам завадило відіслати ту телеграму?
— Я жив тоді на Уралі й мені здалося, що це буде... примітивно. Я побоявся здатися наївним.
— Добре слово й кішці приємне, а тим більше — режисеру.
Шанувальник:
— До того ж я не знав адреси.
Рязанов:
— Я отримав кілька листів без адреси, але один запам’ятався найбільше: «Москва. Красна площа. Рязанову». Найдивніше, що він дійшов. Більшість відсилали на «Мосфільм». Тому я ваші відмовки не приймаю. Що стосується теми: знаєте, я намагаюся робити комедії. Але моє сприйняття сучасності, на жаль, не викликає сміху. Нині, по-моєму, страшна ситуація. Телебачення розтліває націю. Ростуть діти, які кіно не знають, нічого не читали, нічого не бачили. Слухають пісні з текстом: «Я беременна, но это временно». Відверта дебілізація населення! Хочеться не лише розважати, а й освічувати. Готується, щоправда, цикл передач «Lovе storу», де я розповідаю про любовні історії Достоєвського, Енштейна, Горького, Морозова, Пастернака. Але крім пристрастей, про які я розповідаю, мені хотілося донести інформацію про творчість цих видатних особистостей. Розвага наполовину з освітою.
«ТИ — МОЛОДИЙ, У ТЕБЕЩЕ ВСЕ СПЕРЕДУ»
— Чи не здається вам, що найкращі фільми наші комедіографи зробили в радянський час?
— Я можу лише говорити про себе. Не здається. Різні фільми, різний час. Перша рецензія на фільм «Стережись автомобіля» була розгромною. Клеймили за те, що «чотири жанри в одній комедії». А фільм став класикою. А що зробили критики з «Жорстоким романсом»? Бульдозером зрівняли! Я думав, не оговтаюся після цього. Але з’ясувалося, глядачі люблять цей фільм і дивляться. «Старих шкап» вважаю своїм найкращим фільмом. Недавно зняв «Ключ від спальні». Це елегантна авантюрно-любовна комедія, яку три чверті глядачів не бачили. Хоча нині кіно відроджується, з’являються нові цікаві стрічки. Однак у багатьох з мого покоління найкраще позаду. Але я вважаю, що я — молодий, пам’ятаючи фразу Сергія Михайловича Ейзенштейна. Коли йому було 48 років, а мені 17, він сказав мені: «Ти — молодий, у тебе ще все спереду».
— Вас камера не бентежить? — запитує громадянин, який претендує на перше місце в хіт-параді дурості.
— Мене?!! — очі режисера робляться величезними. — У мене з камерою стосунки давні. Крім кінематографічної діяльності, я багато років вів «Кінопанораму». Я не помічаю камери. У цьому сенсі я почуваюся твариною, яка не розуміє, що йде зйомка.
«У КИЄВІ МЕНЕ ЛЕДЬ НЕ ПОСАДИЛИ»
— А що вас пов’язує з Україною, з Києвом? — ледве вліз я у розмову з метром.
— Багато чого. Це велика тема. У Києві мене ледь не посадили, коли я приїхав туди 1979 року з фільмом «Гараж». Я проїхав не лише 800 кілометрів, але й опинився на 42 роки назад. Я у вас виступив перед показом. Добре, що цього ж вечора й поїхав. Тоді зняли з роботи багато народу, вліпили партійні догани. Іллєнко, який вів зі мною цей вечір, отримав своє: за те, що не встромив мені кляп у рот. Мене в Москві запитали: «Що ви там наговорили!» — «Правду. Але не думав, що там цього робити не можна!» Сподіваюся, тепер у вас інша обстановка...
Поговорити про обстановку не дали, оскільки мене випередив уже абсолютний чемпіон з дурості:
— Ви дуже схожі на Людмилу Гурченко!
Від сміху народ попадав.
— Ви праві, — погодився Рязанов, масивно заворушившись у кріслі, — в мене точно така сама талія.
Сміх перейшов у виск.
— Я якось спеціально заміряв талію Гурченко, — продовжив режисер, — 46 сантиметрів!
Чемпіон, скривджено:
— Я про інше. Я про те, що ви робите акторів на голову вищими як режисер. А вона своїх партнерів-акторів робить на голову вищими як актриса. І ви разом робите вищими на голову нас — глядачів.
Мужик обвів публіку гордовитим поглядом: мовляв, ну як я дав?! Став на голову вищим?
— Дякую. Можу сказати, що вона — чудова актриса. У нас не було роману, як дехто вважає, зате склалися чудові стосунки, що спростовують тезу, що між чоловіком і жінкою не може бути дружби. Може!
Втручається Донцова:
— Деякі читачі готові на все, аби ви підписали книжки.
Рязанов, грайливо:
— Мене більше цікавлять молоді читачки. Вони також готові на все?
Донцова:
— Абсолютно!
— Тоді почнемо. До підписування!
Як бачите, такі зустрічі публіки зі знаменитостями роблять атмосферу на виставці схожою на концерт. Що аж ніяк не зайве.
Що ж, і про сам ярмарок, і про попит там на книжки з «Бібліотеки «Дня» ви дізналися. Прощаємося з 17 ю Московською міжнародною книжковою виставкою. До 18-ї!
