У другій частині застільної бесіди з філософом Сергієм Кримським (першу частину опубліковано в новорічному номері «Дня») ми, вже крім таких важливих для людства тем, як алкоголь і дотепність, торкнулися ще глобальніших — кохання і дружби...
«СПIЛКУВАННЯ З ЖIНКАМИ ЗЛАМАЛО МIЙ РАЦIОНАЛIЗМ»
— А пригадайте-но анекдот на тему «комп'ютер і людина»?
— Будь ласка. Створили супермашину, помістили в неї всю людську пам'ять. Машина ця розв'язувала всі задачі. Тоді створили академічну комісію для приймання диво-машини. Перше запитання, яке поставили їй, було таке: «Чи є Бог?» Машина відповіла: «Тепер є». Друге запитання: «Чому дорівнює корінь квадратний з -1?» Машина довго тремтіла. Випустила маленького робота. Дала йому команду: «Дай по пиці тому, хто поставив це запитання!» А третє запитання було (нагадаю, то були 60-ті роки): «Коли буде комунізм?» Відповідь: «На 15-му кілометрі». Незрозуміла відповідь. Розібрали, які проміжні кроки. Виявляється, за основу розрахунків машина взяла фразу Брежнєва: «Кожна п'ятирічка — крок до комунізму».
— Як жінки впливають на світогляд людства через філософів?
— Якщо взяти сучасний французький постмодернізм, то вони вважають, що політична риторика народжується у спілкуванні з жінками (зваблювання їх) і потім екстрадирується у велику політику.
— Утворимо із загального запитання особисте: яку роль відігравали жінки у вашій долі? І чи впливали вони на ваш світогляд?
— Так, звичайно. Я закінчив університет раціоналістом. А потім спілкування з жінками зламало, розтопило мій раціоналізм. Я зрозумів Достоєвського, який казав, що «розум — негідник, тому що виляє». Амплітуда «виляння» збільшується, і це дає, вибачте за каламбур, практику деякого виляння.
— Чи можна з жінками (з висоти вашого досвіду) чинити «правильно»? Чи це слово навряд чи підходить для таких вчинків?
— Справа в тому, що чоловік має не боятися помилятися. Боїться помилитися тільки дурень. Дурень тим і відрізняється від розумної людини, що він дуже стежить за собою. Він вам буде цілий вечір розповідати, якої довжини хвіст у крокодила і т.п. Тобто сипати загальновідомими фактами, щоб ніхто не подумав, що він малоосвічений. А розумна людина поводиться природно...
Є чоловіки, які бояться бути обдуреними. Я вважаю, обман — це ціна задоволення. Чому я повинен боятися бути обдуреним? Тут, як у гарних віршах. Як пишуться вірші? Норма, відхилення від норми, і повернення до неї. Звичайно, треба не забувати і про форму.
— Улюблена філософська тема: форма і зміст.
— Хочу вам — у зв'язку з цим — розповісти один історичний випадок-анекдот. Стендаль відвідував салон, де розвивався серйозний роман між молодим чоловіком і дівчиною. Як завжди в таких випадках, заважає суспільство, тому що воно не вибачає істинних почуттів; адюльтер легко вибачає, романчик, флірт. Але як тільки виникає істинне почуття — всі стають ворогами. Так от, звели наклеп на цю молоду людину перед його пані. Вона відмовляє йому «від дому». В аристократичному суспільстві — це верх скандалу. І от, Стендаль був уражений, як у цій критичній ситуації відповідає молода людина (повна єдність стилістики і змісту). Він їй каже: «Досі, мадемуазель, я у вашій особі любив жінку, розум якої змагався з її красою. Тепер мадемуазель, я вважаю вас, на правду, красунею». Як усе витончено висловлено і в якій блискучій формі подано!
«МИ ДОБРЕ УМЕБЛЮВАЛИ ЗЕМНУ КУЛЮ»
— У С. Моема у романі «Підбиваючи підсумки» є ціла глава, присвячена філософам. Він вважав, що не можна назвати філософом людину, яка не здатна відповісти на запитання, в чому полягає сенс життя. У чому ж, на ваш погляд, сенс життя? У двох словах...
— Ви знаєте, життя має сенс хоч би тому, що ми ставимо це запитання. Якщо відповідати серйозно, то сенс життя — здійснити те, що неможливо здійснити природним шляхом, і розвинути свою особистість.
— Траплялися на вашому «шляху розвитку» чудеса?
— Чудеса, безумовно, були. Я вам дам філософську відповідь. Ось теза, яка приймається всіма напрямами філософії у всі віки: «Світ невичерпний для пізнання; можна нескінченно його пізнавати». Якщо це так (а це визнають усі), то абсолютна більшість явищ в цьому світі нами непізнанi. А якщо і це так, то у світі мають відбуватися чудеса. І найбільше диво — цілковита відсутність чудес у цьому світі. Це означає, що ми створили собі штучно комфортний світ, де відгородилися від усього незрозумілого, таємничого. Ми добре вмеблювали земну кулю.
— Перефразовуючи Маяковського, можна сказати, що «Земля для веселощів добре обладнана».
— Так, добре. Та чи знаєте, на середньовічних картах цю межу між світом освоєним — Ойкуменою і неосвоєним, визначали так: там живуть дракони. На цій межі народжується міфологія, народжується ідея дива. Диво, безумовно, є. Це те, що не підготовлено попередніми обставинами. Воно завжди нас застає зненацька. Воно парадоксальне. Безумовно, якщо в житті людини не було чудес — йому вкрай не поталанило.
— Давайте ж вип'ємо за те, щоб диво в нашому житті було!
— Є такий класичний англійський тост. Один лорд каже: дивний народ — жінки. У мене нещодавно був такий випадок — я перед сном вийшов пройтися по парку. Гуляю і раптом на алеї побачив жабу. Я вирішив зашпурнути її в канаву. А вона звернулася до мене людським голосом: «Сер, не викидайте мене, покладіть у кишеню, ви про це не пожалкуєте». Ну я її підняв, поклав у кишеню і продовжив прогулянку. Перед тим, як увійти до будинку, я вирішив її викинути. Вона й каже: «Внесіть мене у будинок, ви про це не пожалкуєте». Я вніс її в будинок, увійшов у спальню і поклав на туалетний столик. Вона знову звертається до мене людським голосом: «Сер, покладіть мене у постіль, ви про це не пожалкуєте». Я поклав її в постіль, вона перетворилася на чарівну, молоду, красиву жінку і ... саме в цей момент до спальні зайшла моя дружина. І скільки я їй не розповідав цю історію — вона так і не повірила. Дивна порода — ці жінки.
— Як ви ставитеся до тих сухих, педантичних філософів, які не роблять поправку на почуття, як ви. Чи не вважають вони, що ви в цьому випадку порушуєте закони логіки?
— Як це не дивно, я за професією — логік, математичний логік. Свого часу це було пов'язано з політичними причинами (тільки так я був у змозi нормально працювати). Нині я вже відійшов від матлогіки. Сутички були безперервні — і з людьми, які не розуміли жартів. Вони не розуміли, що істинна думка завжди потребує сумніву, гри. Що тільки таким чином можна пізнати найбільш серйозні речі. У цьому контексті мені дуже подобаються анекдоти, які вигадали грузинські логіки.
Учителька у школі каже: «Діти, ми переходимо з вами до вивчення умовних речень. Наведiть приклад речення, де є фраза «про всяк випадок». А ну ти, Танечко.» А Танечка: «Мати пішла на базар, про всяк випадок взяла кошик». — «Ну на базар же завжди беруть кошик! Мені дiйсно потрібно так, щоб було «про всяк випадок». А ти, Петрику.» Петрик і каже: «Тато пішов на роботу, і про всяк випадок узяв портфель». «Це вже краще. На роботу можна взяти портфель, можна і не взяти. Однак мені потрібен характерний, справді «на всякий випадок». А спробуй-но ти, Сьомочко». А Сьомочка каже: «Папа римський не має права женитися. А про всяк випадок він — чоловік».
— Що впливає сильніше — філософія на літературу чи література на філософію?
— Філософія на літературу. Справа в тому, що сьогоднішнє літературознавство десь підходить до вичерпання типових сюжетів; компаративістика довела, що вся світова література — це всього 12 сюжетів. Нині без філософського контексту не існує літератури. І літературознавці, і літератори живляться, в основному, соками філософії.
— Хто найвагоміший філософ з літераторів, на вашу думку?
— Нині з'явився жанр — філософ-літератор. Камю, Сартр — це і філософи, і літератори рівною мірою.
— Як ви ставитеся до фрази Камю «Основне питання філософії полягає в тому, чи варте життя того, щоб бути прожитим».
— Це повторення ідеї Шопенгауера. Він казав: «Чому смертник у камері божеволіє? Ми ж бо всі засуджені до смерті. Проте живемо нормально». Саме це те і є основне питання філософії: чому людина живе, знаючи свій кінець, зазнаючи всіх цих випробувань, усіх цих бід...
— Напевно, тому що під час свого існування вона час від часу отримує задоволення.
— З цього приводу був такий тост. Запитання вірменського радіо: «Як древні слов'яни ставилися до жінок?» Відповідь: «С болшим удоволствием».
Повернемося до запитання про письменників-філософів. Це — звичайно ж, Достоєвський. Це літератор, котрий став дуже великим філософом, і навіть започаткував цілий напрям філософії — екзістенціалізм. Якщо взяти Україну, то це — Григорiй Сковорода. Хоча він не створив своєї системи. Сковорода для нас цікавий тим, що (я його цитую): «У моїй душі є щілини, куди проникає пекельний вітер». І носило його цим «вітром» по всій Україні, мов осіннє листя. Сковорода за життя забороняв публікувати свої книги. Він вважав, що його головною книгою є його власне життя. І ставив своє життя, як режисер. Він грав різні ролі. Його епітафія звучить так: «Свiт мене ловив, але не спiймав». І таки мав рацію. У нього була роль старця Варсави — біблійного пророка, роль проповідника, бродячого поета і музиканта, просвітника. Візьмемо, наприклад, його пам'ятник на Контрактовій площі. Там він у личаках і з торбою. А що ж там лежало: Біблія староєврейською мовою і флейта зі слонової кістки, прикрашена золотом. Це була щонайосвіченіша людина своєї доби, яка виконувала, зокрема, роль мандрівника. А ми сприйняли цю роль сільського просвітника як головну. Ми його не зрозуміли.
— А може, треба було ставити пам'ятник його кільком ликам?
— Саме так. Він в одному листі твердив: «Мені з цією людиною скучно розмовляти, вона не знає давньогрецької мови». А ми з Сковороди зробили селянина!
— А як філософи ставляться до моди?
— Є такий вислів: «Ліки лікують, поки вони модні». Тобто мода — абсолютно серйозна річ.
Скажімо, у людей інтелектуальних, духовних, мода — це маска, за допомогою якої вони захищаються від зовнішнього світу, щоб не бути роздавленими. Це знакова маска на поталу широкій публіці. Хоча, щоб бути насправді модним — необхідно завжди відступати на півкроку від моди. Передній край завжди зрізають. І в політиці, і в житті, і в революції... Тільки тоді ви влучите в точку.
— Ми багато розмовляли про кохання, а як ви ставитеся до дружби?
— На цю тему у мене є такий тост. Пушкін був дуже серйозним критиком. Він заснував «Літературну газету», де критикував всіх і вся. Причому дотепно, серйозно і глибоко. А середнього, навіть можна сказати слабкого поета Антона Дельвіга завжди вихваляв. Йому говорили, мовляв, ви ж такий суворий критик, чому ж ви завжди його вихваляєте? Пушкін на те відповідав: «Вірші ми пишемо самі, а друзів нам дає Бог!» То ж давайте вип'ємо за те, що нам дає Бог!
(У фіналі нашої розмови Сергій Борисович Кримський видав цілий каскад тостів та анекдотів. Природно, ми не переривали цей дивовижний потік красномовства).
Мій приятель якось катався у березні на лижах і впав. Сніговим настом роздряпав обличчя. Наступного дня треба було йти на роботу. Він же збагнув, як розумна людина, що будуть «жартувати»: «Жінки роздряпали». Він прийшов на роботу і сказав: «Розумієте, дружина на мене розлютилася і... терткою по обличчю». Всi відразу замовкли. Вони співчували.
Летить чоловік в літаку. Входить стюардеса і сповіщає: «Літак зазнав аварiї, берiть парашут та стрибайте». Він летить. Парашут не розкривається — і чоловік каменем летить на землю. У цей час він бачить, що хтось кулею летить із землі в небо. «Що у вас там робиться?» «А я не знаю, я лечу з порохового складу». То ж вип'ємо за ту зустріч!
Француз випав з 20-го поверху, летить донизу і горланить: «А-а-а!». Аж зирк: на 5-му поверсі із вікна виглядає приваблива жінка. Він вигукує: «О-о-о!» Саме ця здатність сказати «о» у найкритичнішій ситуації гідна того, щоб випити за неї.
За одним столом встає жінка і пропонує тост за чоловіків, тому що жінка без чоловіка — немов та риба без води. Інша жінка каже: «Я відмовляюся пити. Я 50 років живу без чоловіка і, як бачте, все нормально». Тоді перша жінка у відповідь: «Я мала на увазі свіжу рибу!» Це чисто жіноча підколка, тільки пані могла таке вигадати.
Мурашка одружувався зі слонихою. І в першу шлюбну нiч вона померла. Мурашка й мовить: «Оттобі й на! П'ять хвилин задоволення і все життя копати могилу».
На жаль, горілка і закуска закінчилися і наша застільний діалог плавно дійшов кінця. Та ми впевнені, що з таким непересічним співрозмовником, як академік Кримський, ми ще зустрінемося не раз на сторінках «Дня».
