Для багатьох Вінниччина — це суто аграрний регіон, де на полях вирощують озимі пшеницю та ячмінь, кукурудзу, соняшник, ріпак і з певною натяжкою сою. Проте останнім часом аграрії проявляють дедалі більше креативності, знаходять нові ніші й яскраво вриваються на ринок з незвичними пропозиціями. Особливо до такої тенденції схильні дрібні та середні сільгоспвиробники. Вони зацікавлені в тому, щоб на відносно невеликий ділянці вирощувати максимально рентабельні культури. Такі експерименти не лише «вистрілюють» прибутком, а й приваблюють туристів, бо хто ж не захоче зробити фоточку в лавандовому полі чи біля екзотичного кавового дерева.
ЛАВАНДОВІ ПОЛЯ — КРАСИВО ТА ПРИБУТКОВО
Нещодавно в Ладижині сформувався фермерський кооператив «Голден Флора», який вирощує і заготовляє лікарські трави ба навіть пропонує місцевим мешканцям займатися заготівлею дикорослих рослин, на які є попит. Очолює кооператив Станіслав РОЗСОХА. Саме йому належить ідея висадити на одному з полів лаванду. Але не для краси, а заради прибутку, адже дбайливо вирощена, зібрана й висушена лікарська рослина користується неабияким попитом на фармацевтичному ринку.
«Кооператив має на меті вирощування і поглиблену переробку лікарської сировини — лаванди, п’ятипалу, бузини задля подальшої реалізації. Також пропонуємо посадковий матеріал місцевим людям і даємо можливість заробити: 35% попередня оплата і 65% — після збору урожаю. Тобто людина розраховується, і ми надалі будемо викуповувати цю сировину, На сьогодні маємо можливості сформувати великі обсяги сировини, забезпечити якісну переробку (досушка, очистка, подрібнення) і зберігання за необхідності, тому що є сезонні ціни», — розповідає Станіслав Розсоха.
СТАНІСЛАВ РОЗСОХА ЗІЗНАЄТЬСЯ, ЩО ЛАВАНДОВІ ПОЛЯ ПОБЛИЗУ ЛАДИЖИНА ЗАКЛАЛИ ЩЕ ТРИ РОКИ ТОМУ. АЛЕ САМЕ ЦЬОГО ЛІТА ТУРИСТИ ПЕРЕТВОРИЛИ ЇХ НА СПРАВЖНЮ «МЕККУ»
Фермер розповідає, що лавандові поля поблизу Ладижина заклали ще три роки тому. Але саме цього літа туристи перетворили їх на справжню Мекку. Це змусило його залишити частину лавандового поля для облаштування фотозони, бо світлини розлітаються в мережі, а це побічна реклама. І хто знає, можливо наступного року фотосесії в лавандовому полі залучать туристів із різних регіонів України, адже кущі лаванди цвітуть 25—30 років. Їх не потрібно часто оновлювати, як інші рослини.
Та найбільше фермер мріє про власний кінцевий продукт. Разом з партнерами по кооперативу вони розглядають можливості виготовляти цукати й чипси із фруктів. Потужні сушки з теплогенераторами вже мають, торговий знак та логотип розробили, залишилося придбати пакувальне обладнання, і можна буде випускати власну продукцію. Крім цього, у планах кооперативу виробництво ефірних олив, зокрема із лаванди, яка не лише приваблює своїм ароматом, а й має цілий спектр лікувальних властивостей (нагадаємо, «День» нещодавно нагадував про них у матеріалах «Лавандовий день «Дня» та «Просто додай... лаванду»).
ТРОПІЧНІ ФРУКТИ — ІЗ ВЛАСНОГО ГОРОДУ
Неподалік від Вінниці, в селі Широка Гребля, колишній військовий Олександр ШЕВЧУК створив справжній тропічний рай. У своїх теплицях чоловік вирощує банани, ківі, мандарини, папаю ба навіть каву — загалом понад тисячу екзотичних фруктових дерев. Сім’я Олександра уже давно не купує екзотичних фруктів у супермаркетах, споживають усе своє. Щоправда, працюють у теплицях вони щодня з ранку до вечора. Плоди зі своїх дерев не продають, а роздають друзям і знайомим. Заробляють на продажі саджанців, які коштують від 50 до 5000 гривень залежно від виду екзотичного дерева.
У СЕЛІ ШИРОКА ГРЕБЛЯ КОЛИШНІЙ ВІЙСЬКОВИЙ ОЛЕКСАНДР ШЕВЧУК СТВОРИВ СПРАВЖНІЙ ТРОПІЧНИЙ РАЙ
«Будь-яке цитрусове дерево може задовольнити вашу потребу в цих фруктах. Наприклад, з одного лимона можна зібрати два ящика плодів. Найбільший за вагою, який я особисто виростив, був 250 г — соковитий і пахучий», — розповідає Олександр. Власне, з лимона і розпочалося його захоплення. 20 років тому знайомий подарував йому саджанець цього дерева. Щоб зрозуміти, як доглядати за ним, чоловік перечитав багато літератури, досліджував і експериментував. Тепер має приблизно 20 видів лимонів, а всіх цитрусових загалом до 70 видів, серед яких є мандарини, грейпфрути, апельсини та ін. Навіть каву родина вирощує власну. Вона цвіте п’ять разів на рік. Ягоди нагадують вишні, їх можна їсти, вони солодкі, а зернята потім підсушуються, смажаться, і виходить кава.
«Це на перший погляд здається, що це мегаскладно, насправді головне — збагнути рослину і задовольняти її потреби, — переконує Олександр. — Щоб екзотичні рослини добре росли і плодоносили, головний чинник — це температурний режим. Він має бути не нижчий від 15 градусів. Зрозуміло, що за кожною рослиною має бути особливий догляд. Виконуючи всі необхідні рекомендації, навіть на балконі можна висадити хоч плантацію ананасів, і вони вас потішать своїми смачними плодами».
Зараз в Олександра на городі три теплиці. Вони вже не вміщають усього асортименту, тому окремі екзотичні рослини чоловік поступово переміщує у двір. Гранат, хурма, ківі, інжир уже плодоносять поруч зі звичними яблуками та грушами. У планах чоловіка підкорити вибагливу екзотичну наранхіллу. Її ще називають нектаром богів. Ціна одного плода може сягати 20 доларів. Але річ тут не в заробітку, а в професійному інтересі — зуміє чи ні.
РІЗНІ СОРТИ ЛАТАТТЯ — ДЛЯ ЗАДОВОЛЕННЯ
Дев’ять сортів водяних лілій висадив на ставку поблизу Немирова місцевий фермер Василь МАТІЄНКО. Білі, лимонні, рожеві, бордові та персикові квітки утворили на поверхні води своєрідний острів із латаття. Тепер сюди приїздять на фотосесії наречені та відвідувачі. Щоправда, не всі знають, як розповідає фермер, що квітнуть лілії не цілий день: ближче до другої половини дня вони закривають квітки, і особливої краси побачити не вдасться.
«Я виріс на сільському ставку, де росло біле латаття, потім воно почало зникати із водойм — вочевидь, через забруднення й висихання, — припускає Василь Матієнко. — Кілька років тому я вирішив спробувати посадити білі лілії. Перші три сорти знайшов у Шаргородському районі й висадив на ставку, до якого виходить мій город, — прижилося. Потім почав експериментувати з квітами різних кольорів, відтак зайнявся розведенням водяних лілій на воді. Тепер це моє хобі — для задоволення і краси. На сьогодні вже знаю таких самих, як я, ентузіастів, котрі займаються селекцією, пересаджують у мул декоративні сорти. Щоб ви розуміли, латаття — це не лише для краси, а й на користь природі. Адже будь-яка рослина, що живе у воді, вбирає важкі метали, насичує воду киснем. Навесні тут навдивовижу багато черепах, риба водиться, прилітає птаство. Лілія однією з перших випускає листя, птахи починають годуватися. Спостерігати за цим усім дуже цікаво та пізнавально».
ДЕВ’ЯТЬ СОРТІВ ВОДЯНИХ ЛІЛІЙ ВИСАДИВ НА СТАВКУ ПОБЛИЗУ НЕМИРОВА МІСЦЕВИЙ ФЕРМЕР ВАСИЛЬ МАТІЄНКО
Василь Матієнко працює в сільському господарстві все своє життя. У власному користуванні має 120 гектарів, а ще очолює господарство, яке орендує 1500 га. Зізнається, що через земельну реформу бізнес доводиться переорієнтовувати. Зараз експериментує з горіхами, випробовує різні види посадки. Уже заклав фундуковий сад на хорватських технологіях — прижився. Цього року висадив 35 сортів волоського горіха. Визнає, що за нинішніх умов кожен гектар має бути рентабельним, бо невідомо, що чекатиме на аграріїв у майбутньому.
«Раніше паралельно із сільським господарством я займався кіньми, люблю їх страшенно. Та товариш сказав, що коні — це не хом’ячки, їх для задоволення розмножувати не можна. Тепер шукаю задоволення у квітах і красі. Працювати на землі без естетики не можна — скрізь має бути гармонія», — відзначає господарник.
* * *
За статистикою, нині в Україні налічується 32 тисячі малих фермерських господарств. Майже у половини з них розмір земельного банку становить від 20 га до 100 га. Для таких господарств найголовніше — це вибір спеціалізації свого виробництва, а вирощування нішевих культур має безліч перспектив. Мабуть, через це, зважаючи на ситуацію з землею, дрібні аграрії вже зараз міркують, яку нішу зайняти, аби отримати гідний прибуток.
