Минулого четверга Верховна Рада України ухвалила у другому читанні Закон про «Загальнообов’язкове соціальне медичне страхування населення». Таким чином, було зроблено ще один крок до ринкових відносин у галузі охорони здоров’я. Тим більше, що з кожним днем все очевиднішим стає той факт, що префікс «без» у слові «безкоштовна» поступово з де-факто плавно переходить в де- юре. Наприклад, щоб зробити аналізи в Київському інституті акушерства і гінекології, необхідно заплатити від 60 гривень за кожен, а за банальне УЗД практично у будь-якій поліклініці чи лікарні — від десяти гривень. А крім цього, далеко не секрет, що багатостраждальних вітчизняних лікарів необхідно «підгодовувати», в іншому випадку на якісне обстеження і повноцінний догляд у стаціонарі можна не розраховувати. Про стан коми вітчизняної медицини красномовно кажуть цифри. Витрати на медицину становлять 3% від ВВП, 65% з яких йде на зарплату медпрацівникам, 15% — на енергоносії. У результаті українській охороні здоров’я відведене «почесне» 111-е місце у світі з фінансування та 60-е — з ефективності надання меддопомоги. Безумовно, остання цифра вселяє оптимізм, якщо врахувати, що, скажімо, у Німеччині здоров’я одного жителя обходиться в 1500 доларів на рік, а в Україні — 22.
А ЯК У НИХ?
Фахівці вважають, що система охорони здоров’я Семашка, коли медицина перебуває в руках держави, а всі лікарі є виключно держслужбовцями, вичерпала себе, але одночасно для того, щоб побудувати щось кардинально нове або хоч би скопіювати Захід, потрібні ресурси. Наприклад, у Польщі, яку ще десять років тому за рівнем життя можна було поставити приблизно на один рівень з нинішньою Україною, ввели загальнообов’язкове медичне страхування не у найгарячіший період «шокової терапії», а лише у 1999 році, одночасно з адміністративною і пенсійною реформами. Там було створено каси медичного страхування на принципах автономії і самоврядування, що створило цілий ряд проблем для пацієнтів. Наприклад, він застрахований в одній касі, а у лікарні, до якої він звернувся, укладено договір з іншою. Щоправда, згодом система дещо відшліфувалася, величина внеску до каси стала співвідноситися з оцінкою ризику і станом здоров’я застрахованого. Таким чином, ціна на лікування стала відповідати витратам на нього, у контрактах почали вказувати, які саме послуги надаються пацієнтам. У противагу цьому в США живуть за принципом: «Я не довіряю державі і буду сам платити виключно за себе». Із 270 мільйонів жителів тільки 40 мільйонів (переважно молоді) не мають страховки. Інші підтримують процвітаючий бізнес страхових компаній і купують поліси вартістю від 3600 до 4300 доларів. Отже, очевидно, що країна вибирає сама ту систему охорони здоров’я, яка задовольняє не тільки її економіку, але й відповідає психології та менталітету її жителів.
«ДОБРОВОЛЬЦІ»: ПЛЮСИ І МІНУСИ
В Україні ідея загальнообов’язкового медичного страхування відразу викликала обурення. Мовляв, це додатковий податковий прес, гроші підуть невідомо куди, бюрократична машина ще жива і не дозволить зробити так, щоб введення медичного страхування не залишилося фільчиною грамотою. З 1995 року законопроект буксував у Верховній Раді, і комуністи з піною на губах доводили, що ввести медичне страхування — це порушити право людини на безкоштовну медичну допомогу. Тим часом страхова медицина на комерційній основі у нашій країні існує, але через те, що є для рядового українця дорогим задоволенням, далеко не популярна. У країні існує два основні види добровільного медичного страхування — на випадок хвороби і безперервне. У разі першого варіанта, коли виникає страховий випадок, компанія виплачує застрахованому страхову суму, а у разі другого — у межах страхової суми при найменшій потребі забезпечує лікування у клініках, з якими у неї укладено контракт. Умови перебування в клініці залежать від ціни поліса: чим дорожчий поліс, тим, відповідно, і уважніші лікарі, і якісніше обстеження, і кращі ліки. Якщо у власника поліса, наприклад, стався серцевий напад, від якого він застрахований, йому потрібно зателефонувати в компанію, яка асистує клініку, чи повідомити лікарям назву і номер своєї страхової компанії. Від переліку страхових випадків залежить страхова сума, а отже, її тариф, який становить від неї 3 — 5%.
Щоправда, у добровільному медичному страхуванні є свої тонкощі. Приміром, необхідно чітко скласти прогноз імовірних хвороб, а також продумати те, «нахворієш» на цю суму чи ні, з урахуванням того, що на лікування хронічних захворювань поліс не поширюється, проте, як і на такі дороговартісні випадки, як онкозахворювання, захворювання, що передаються статевим шляхом, діабет. Це, на думку приватних компаній, справи держави. Переважно застрахуватися можна від гострих захворювань, наприклад, загострення апендициту, виразки шлунку. Але якщо людина страхується, скажімо, від гіпертонії, то на страховку лікувати виразку в клініці ніхто не буде. Таким чином, прогноз медичного нещастя треба складати без похибок, оскільки в іншому випадку гроші будуть викинуті на вітер, а вони для середнього класу досить чималі — поліс на безперервне медичне страхування коштує від 500 доларів. У Києві зараз діє експеримент із загальнообов’язкового медичного страхування, але крім того, що фахівці критикують таке рішення, мотивуючи це тим, що в одному регіоні країни введення медичного страхування не принесе бажаних плодів, ні самі лікарі, ні пацієнти про це нічого не знають.
ЩО НАС ЧЕКАЄ?
Але все ж таки, що чекає нас у майбутньому за умови, що законопроект пройде третє читання (до речі, у Комітеті ВР з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства вважають, що, очевидно, це станеться ще до виборів)? Як повідомив «Дню» голова комісії з питань реформування охорони здоров’я всеукраїнського товариства лікарів, кандидат медичних наук Олег Циборовський, по суті медицина для кожного як була, так і залишиться безкоштовною. Загальнообов’язкове медичне страхування по-українськи — це усього лише перерозподіл коштів усередині системи. Якщо нині держбюджет поповнюється за рахунок податків, то тепер усередині держбюджету буде сформовано ще один бюджет — медичний. Страховим випадком для пацієнта буде той момент, коли йому знадобитися лікар, а це може бути і діагностика, і профілактика, і лікування. Гроші, які накопичує у собі Фонд медичного страхування, перераховуються або на рахунок конкретної медичної установи, чи безпосередньо лікареві, адже планується, що у новому фінансовому кругообігу будуть брати участь медичні установи всіх форм власності, а також сімейні лікарі. Поповнюватися Фонд медичного страхування буде за рахунок відрахування 5% від Фонду заробітної плати, при тому, що половину платить роботодавець, а половину — працюючий (за контакти з лікарями непрацюючого населення буде як і тепер платити держава).
Щоправда, як вважають фахівці, на самому початку різкого покращання якості надання медичних послуг не передбачається. Поки фінансова ін’єкція пройде судинами, тобто ефект стане відчутним, знадобиться час, а, як відомо, перехідний період завжди найважчий. Спочатку необхідно створити Фонд медичного страхування і його територіальні відділення, який хоч і буде неприбутковим, але одночасно свої потреби у нього знайдуться. Апарат обслуговування у нього не виникне за помахом чарівної палички, і механізми контролю за розподілом коштів — також. Очевидно, щоб вкласти гроші у реформу, їх потрібно звідкись взяти, тому в період перебудови платити, крім податків, їх почнуть, але одночасно наївно думати, що, скажімо, завтра, прийшовши до поліклініки, висококваліфікований лікар повністю проведе обстеження і медустанова забезпечить усіма ліками. Складений Мінохорони здоров’я гарантований список медпослуг, на які може розраховувати пацієнт, нічого при цьому не доплативши, також спочатку буде складатися з декількох пунктів. Звертаючись до досвіду введення загальнообов’язкового медичного страхування в Росії, випливають ще й додаткові проблеми — ринкові умови, в яких вижити повинен найсильніший, викидають за борт чималу кількість лікарів, а як наслідок, — зростання рівня безробіття. Таким чином, у даному контексті слово «реформа» передбачає ще й зміну характеру взаємовідносин між суспільством і охороною здоров’я, а точніше, — між пацієнтом і лікарем. На думку доктора медичних наук, професора Людмили Порохняк-Гановської, введення загальнообов’язкового медичного страхування дає мотивацію для того, щоб покращити якість наданої медичної допомоги. За участі населення в покритті витрат на підтримку власного здоров’я з’являється принцип суспільної солідарності: багатий платить за бідного, а здоровий — за хворого.
Незважаючи на перелік негативних на перших порах наслідків прийняття закону, в комітеті ВР вважають, що прийняти його треба, а вже коли він набере чинності — поступово удосконалити, зважаючи на власні помилки. Вважають, що вводити його потрібно не спонтанно, щоб не викликати шокову реакцію у населення. Але в будь-якому разі досвід Заходу підказує, що бюджетне фінансування неприйнятне навіть для найбагатших країн, а для того, щоб говорити про те, що вітчизняна медицина має можливість розвиватися, треба змінювати стереотипи і рухатися вперед. Щоб пожинати плоди у майбутньому, треба щось робити зараз.
