Із 18 грудня має набути чинності давно очікуваний закон «Про оцінку впливу на довкілля». До цього часу Міністерство екології та природних ресурсів повинно підготувати всі необхідні нормативно-правові акти щодо того, як підприємства отримуватимуть висновки про свою шкідливість для довкілля, як проходитимуть громадські слухання у разі, якщо, скажімо, у вашому місті будуватимуть свиноферму чи сміттєпереробний завод, як працюватиме база даних про всі видані міністерством висновки стосовно оцінки впливу на довкілля (ОВД).
Однак наразі готові лише три проекти постанов, які має затвердити уряд Перший — про порядок передачі документації для надання висновку з ОВД і порядок ведення Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля. Другий — про порядок проведення громадських слухань у процесі оцінки впливу на довкілля. Третій — щодо критеріїв визначення планованої діяльності, її розширення і змін, які не підлягають оцінці впливу на довкілля.
Принаймні саме стільки проектів відомство винесло на обговорення з громадськістю, яке завершилося 4 листопада. Як вважають експерти міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» та Реанімаційного пакета реформ, вони недосконалі та «сирі», що зводить нанівець усі переваги від впровадження оцінки впливу на довкілля. До того ж, частину підзаконних нормативно-правових актів, які мають бути розроблені, ще навіть не оприлюднено.
«Це формальний підхід до підготовки нормативних актів. Адже впровадження оцінки впливу на довкілля — це основна реформа у сфері охорони довкілля на сьогодні, — акцентує Софія ШУТЯК, юрисконсульт МБО «Екологія-Право-Людина». — Закон стверджує, що висновок про ОВД видається безкоштовно, а передує йому процедура, за яку теж ніхто не повинен платити. Але в нормативних актах чомусь з’являється інформація про квитанцію за проведення ОВД. Якщо на проведення цієї процедури потрібні гроші, для цього можна збільшити екологічний податок по всій Україні чи взяти кошти з фондів охорони навколишнього середовища. Можна говорити, що ці витрати бере на себе, так само як і на проведення громадських слухань, господарник. Але це все треба чітко прописувати. Виникає питання, як взагалі визначати цю вартість. Нібито через систему ProZorro закуповуватимуться конкурси. Наприклад, потрібні кошти на проведення громадських слухань, але ми не знаємо, скільки буде таких громадських слухань, які гроші це реально потягне, тим більше, закон передбачає повторні слухання. Потім — де проводити ці слухання? В оприлюднених Мінекології порядках зазначено, що місце вибиратимуть за згодою суб’єктів господарювання та органів місцевого самоврядування. Але вони можуть узгоджувати це між собою тижнями. Чому організаторові громадських слухань не дати повноваження з вибору місця їх проведення? Адже це повністю його відповідальність».
Екологи нарікають на пропозицію екологічного відомства щодо створення окремого державного органу, який реєструватиме всі документи стосовно ОВД. Хоча в законі йшлося про те, що працюватиме спеціальний портал, де все буде викладено у відкритому доступі.
«Всі дуже хвилюються, що буде важко провести громадські слухання, роз’їжджати всім уповноваженим органам по місцях. Але ніхто не переживає, що протягом 20 днів їм потрібно буде опрацювати документи з цих слухань, які можуть складатися з тисячі аркушів. Як вони це встигатимуть? — додає Софія Шутяк. — Чомусь знову говорять про приватних експертів, які залучатимуться за додаткові кошти. Для чого? Процедуру ОВД можуть розробити наукові інституції, які мають бази даних, працюють десятиліттями в цих напрямках. Було б логічно, якби Мінекології залучало до цього профільні науково-дослідні інститути. Тому ми просимо міністерство доопрацювати ці нормативні акти. І не треба боятися громадськості і показувати їй усі ці проекти».
Тож експерти з нетерпінням очікують 18 грудня. Від цього дня кожен із нас матиме більше ресурсів для контролю за шкідливим підприємствами, буде змога дізнатися, наскільки чиста вода, повітря і ґрунти в регіоні. Щоб процедура оцінки впливу на довкілля запрацювала на повну, досить набуття законом чинності. Як пояснила Софія Шутяк, міжнародна практика свідчить, що відсутність конкретних інструкцій, стратегій та порядків за наявності закону не є підставою того, щоб процедура не працювала.
