З білошкірих голими ходили тільки грецькі боги, та й то лише в молодості. Нині одяг увібрав стільки людських якостей, що часто-густо розум уже не потрібен ні під час зустрічі, ані на проводах.
Технології та гроші цілком спроможні завдяки одягу створити образ персони зі смаком, красою, енергійністю і навіть інтелектом.
Коли вишукано одягнений чоловік говорить дурниці, оточуючі відчувають власну недосконалість і починають по-справжньому цінувати значення того, що прикриває тіло.
Тільки геніальність може подарувати незалежність від одягу. Коли Ейнштейн збирався на вручення Нобелівської премії, друзі порадили поміняти дуже зношений макінтош. Геній відповів, що це не має жодного сенсу, оскільки вдома, незалежно від одягу, всі знають хто він, так само, як у Швеції, хоч би що він одягнув, ніхто не знає, що саме він — Ейнштейн.
Словом, одяг і прикриває, і викриває людину.
У комуністичному раю в спецрозподільниках було багато привезених в СРСР костюмів із Франції, Фінляндії, Югославії, придбаних за нафтодолари. Та несправедливість була в тому, що ті, хто міг їх придбати, мали фігури огрядніші за будь-які європейські стандарти. А індпошив вочевидь поступався за всіма складовими продукту — від сукна та бортівки до ниток і ґудзиків.
Тож коли з’явився Майстер, який почав шити конкурентоспроможні костюми для людей «поза конкуренцією» він одразу посів чільне місце земного бога чоловічої краси. З часом мати костюм його роботи стало почесним і доступним водночас. Адже саме йому належить винахід жилетно-макетного методу створення індивідуального костюма лише з однією приміркою. Нині всі процеси настільки вдосконалено, що якщо ви маєте фігуру дуже далеку від ідеальної, після однієї примірки ви просто отримуєте саме ваш костюм, саме вашого фасону, кольору та стилю.
Людина їсть для власної насолоди, але вдягатися має так, щоб дарувати насолоду іншим.
У наше життя нещодавно повноцінно ввійшли смокінги та фраки. Певний час їх брали напрокат. Сьогодні щось із подібного є в гардеробі кожного солідного чоловіка. І часто-густо на внутрішній кишені біля серця — фірмова марка нашого героя — Михайла Вороніна. До речі, коли маестро вирішив здивувати світ найбільшим смокінгом усіх часів і народів, що зафіксовано в Книзі рекордів Гіннеса, саме з цією деталлю була найбільша проблема. Адже справжні копії мають відтворювати в масштабі абсолютно всі елементи оригіналу. І якщо метровий у діаметрі ґудзик виробити було нескладно, то виткати в паризький майстерні відповідний за масштабом лейбл Вороніна виявилося доволі проблематично.
Мені поталанило бути режисером усіх майданних показів жовтого з синім коміром смокінга-гіганта на Хрещатику, в Палаці «Україна», на найбільших майданах обласних центрів нашої Батьківщини. Кожного разу відчував гордість багатотисячної аудиторії за синьо-жовтий фрак народу, що майорів, як символ якісно нового розвитку держави, за масштабність акції, зрештою, за власну причетність до цього дійства.
Дочка Михайла Львовича Лариса нещодавно видала книжку роздумів батька «Кутюр’є людських душ». Вона демонструє філософську глибину в елегантній формі:
♦ «Одяг — та ж візитівка, яка допомагає нам досягти успіху».
♦ «Брюки важливіші за дружину, адже існує немало місць, куди можна піти без неї».
♦ «Жінки завжди, всю історію людства, одягалися стильно та розкішно, але про рівень розвитку людства судять по тому, як одягається чоловік».
♦ «Все, що я роблю сьогодні, мене вже не влаштовує завтра, тому чи можу я говорити про досконалість того, що я роблю сьогодні?»
♦ «Усе життя я дотримуюся чотирьох принципів. Перший — людям потрібно довіряти. Другий — ніколи не потрібно ставити гроші за найголовніше. Третій — бізнес потрібно вести з принциповими людьми і самому жорстко дотримуватися принципів. Четвертий —за жодні гроші не ризикувати репутацією підприємства».
Уже рік Михайла Львовича нема з нами. Але знаючи його діловитість, працелюбність, шарм можна бути певним, що небожителі стануть елегантнішими, і про нас ця геніальна людина подбає навіть із небес: «Я дуже люблю Україну і зроблю все, що в моїх силах, аби ця країна побачила найкраще що є у світі!».
