У польського щорічного форуму «Особистість пограниччя» хронологічно недавня історія. Однак за кілька років існування цей форум досяг безперечного визнання у міжнародному арт-середовищі. Причиною тому — ні на що не схожа ідея пограниччя: по суті, йдеться про своєрідну сакральну географію, що з’єднує в одному просторі-часі світське мистецтво і духовне, езотеричний вимір.
Містечко Сейн унікальне своїм розташуванням — біля самого перетину кордонів Польщі, Білорусі та Литви. Цей край — справжній сад конфесій. На невеликій території сусідують православні церкви, синагоги, католицькі храми. Історія сповнена сумними прикладами, коли таке сусідство призводило до найжорстокіших розбратів. Однак у Сейні енергію релігійного різноголосся використали абсолютно унікальним чином. Адже момент перетину кордону, розуміння або відштовхування від чогось Іншого (людини, народу, вірування тощо) є наріжним для мистецтва, в тому числі мистецтва музичного. Ось на цій ідеї розуміння і перетину (дуже сучасній, до речі — достатньо пригадати концепцію «трансавангарду», яка розвивається західними інтелектуалами) і побудована «Особистість пограниччя». Ще один вражаючий хід — виконання одних і тих самих програм у різних приміщеннях, — костьолах, церквах, синагогах. Такий перетин кордонів дає можливість скласти унікально багату картину із безлічі духовних та емоційних відтінків, якими музика і храми наповнюють один одного.
Фестиваль носить «іменний» характер, тобто — щороку присвячений конкретній видатній персоні, яка, на думку організаторів, існує на кордоні, постійно долаючи його. В цьому році «людиною пограниччя» було обрано великого композитора Арво Пярт.
Вибір — якнайточніший. Дивовижні талант, сила духу і толерантність цієї людини. Пярт — естонець, протестант, який перейшов у православ’я, при цьому пише прекрасні твори для католиків. Його дружина — єврейка, діти — баптисти. І це не просто данина політкоректності — але вміння створювати навколо себе атмосферу, в якій, справді, відміняється умовність, що обмежує, руйнуються непотрібні бар’єри. Саме тому, як уявляється, Пярт і став тим, ким став — видатним композитором, чиї твори грають кращі виконавці по всьому світу. Він і в житті своєму долав навіть кордони, здавалося, послані йому долею. Почавши ще в СРСР, у 60-ті, як дуже цікавий авангардний композитор, витіснений із країни академічними мракобісами, через важку хворобу і творчу кризу він зумів ніби заново створити себе.
Організатори, втім, не обмежилися лише однією персоною. У Сейні висадився вражаючий десант майстрів: достатньо лише назвати всесвітньо відомий вокальний ансамбль «Хіллард», прекрасну британську співачку Джоан Лунн, органіста Крістофера Боуерса-Бродбента, молодого німецького диригента Андераса Келлера, який створює навколо себе щоразу заново прекрасні оркестри. Ще одна подія, яку не можна не відзначити — візит фотографа Роберта Мазотті, істинного літописця композиторського мистецтва, близько знайомого не лише з Пяртом, але і з багатьма іншими живими класиками, оформлювача дисків фірми «ЕСМ», яка випустила все хоч трохи цікаве в сучасній серйозній музиці. Цикл фотографій партитур Пярта, зроблених Мазотті, виглядав як виставка шедеврів нотної графіки.
Тому можна зрозуміти, якою честю і визнанням української композиторської школи було запрошення на «Особистість пограниччя» — особисто від самого Пярта — трьох українських композиторів — Вікторії Польової, Богдана Сегіна та Олександра Щетинського. Цінність такого запрошення особливо зростає, якщо врахувати, що твори майстра, які виконуються на фестивалі, вступали у своєрідні діалоги з опусами Моцарта або Бели Бартока. Втім, наші митці виглядали в цій компанії достойно. «Помилуй мене Боже» і «Триптих для хору а капела» Польової (її вокально-хорові опуси — це взагалі особлива стаття навіть у багатому на композиторські таланти Києві), «Блажен муж» Сегіна, «Латинська літургія для хору і органу» Щетинського блискуче прозвучали також завдяки виконанню Львівського хору «Глорія» (диригент — Володимир Сивохіп). Причому — прозвучали і в Білій синагозі, і в Базилиці Сейна.
Одним словом, нашим талантам вдалося легко — з першого ж разу — подолати кордон між Україною та сучасною Європою. Або, якщо потрібно, возз’єднати першу з другою. Тобто зробити те, про що тільки говорять не лише вітчизняні політики, але й багато колег по художньому цеху.
Власне, висновок не новий. Кожна істинно творча, обдарована людина вже знаходиться на пограниччі, і має в собі силу і голос звернутися до всіх Інших — на іншому боці, й тим самим переступити нездоланну, здавалося б, дистанцію.
