До 75-х роковин українського Голодомору вийшла друком книжка «Забуттю не підлягає» із серії «Бібліотека газети «Гайворонські вісті». Це вже третє видання. Перші два — «Скарби Прибужжя» та «Честь і гордість Гайворонщини» — присвячені відомим вихідцям із цього краю на Кіровоградщині та його історико-героїчним місцинам. Газету «Гайворонські вісті» по праву можна назвати послідовником «Дня». І прикладом для наслідування. А передумовою, очевидно, було те, що головний редактор «районки» Наталія Земнорій навчалася разом із нашим головним редактором — Ларисою Івшиною. «Я постійно передплачую вашу газету, часто передруковую статті звідтіля, — говорить Наталія Вікторівна. — Започатковуючи бібліотеку «Гайворонських вістей», ми взялися за втілення тих ідей, що й «День»: відкриття невідомих/маловідомих сторінок вітчизняної історії. Щоправда, з різницею в масштабі. Наше поле зору — Гайворонщина Incognita».
У книжці «Забуттю не підлягає» вміщено законодавчі акти, в яких засуджуються дії радянської влади — винуватця Голодомору 1932—1933 років в Україні, архівні документи й свідчення очевидців із Гайворонщини про те страшне лихоліття, списки померлих від голоду жителів району, які вдалося зібрати станом на 1 жовтня, а також публіцистика та мала проза на дану тематику. Як багатозначні, символічні і дуже щирі ілюстрації — малюнки школярів середніх та старших класів. І фото — пам’ятних хрестів гайворонських сел.
«Добре пам’ятаю 1933-й, коли щоденно підводами їздили по селу, збирали померлих і закопували їх без трун і почестей, — пише очевидець Олексій Лисак. — Скільки тоді пішло передчасно із життя людей, точно сказати не може ніхто... Люди ходили опухлі й часто на ходу падали та вмирали. Аж моторошно робиться, коли пригадуєш, як селяни стояли в черзі за черпаком рідкої баланди, яку тоді видавали... Виручали селян меляса й сухий жом, з них пекли коржики. В кого була якась худоба, потайки різали її, а шкіри викидали в річку. Пригадую, як ми, хлоп’ята, ходили з ключками понад водою, шукаючих ті шкіри. Якщо знаходили, варили з них холодець. Зголоднілі люди поїдали навіть кішок і собак...»
«Мої односельці дуже бідували, — згадує Валентина Кучер із села Татужне. — Вимирали цілими вулицями... Ями копали великі. До них звозили возами та скидали не тільки мертвих, але й напівживих, щоб іще раз не їхати підводою...»
Фактично, ці свідчення — психологічне звільнення й поступове зцілення від травми.
«Те, що зроблено журналістами, краєзнавцями, державними службовцями, працівниками освіти та культури, жителями нашого району, — лише перша спроба показати трагічні події 1932—1933 років в Україні, про які понад 60 років заборонялося й згадувати, — зазначає Наталія Земнорій. — Впевнена, що список людей Гайворонщини, які померли від голоду, буде продовжено. Ми повинні назвати усіх, хто став жертвою голодного геноциду. Отже, крапку на цьому ставити рано, пошуки повної правди про Голодомор треба продовжити. Трагедія українського народу 1932—1933 років забуттю не підлягає».
ДО РЕЧІ
Урок пам’яті «Голодомор 1932—1933 років в Україні» пройде в усіх школах, вищих і професіонально-технічних навчальних закладах 17—21 листопада 2008 року, повідомляє прес-служба Міністерства освіти та науки України. Окрім того, в День пам’яті жертв голодоморів буде проведено загальноукраїнську акцію «Запали свічку». Міносвіти почало Всеукраїнську краєзнавчу акцію учнівської та студентської молоді «Колосок Пам’яті»: протягом 2007—2008 років пошукові загони навчальних закладів здійснили ряд експедицій, під час яких було проведено значну роботу з пошуку місць поховань, свідків подій Голодомору і записів їхніх розповідей про події 1932—1933 років.
