Генплани міст чи сіл — це не лише привід для бурхливих обговорень із місцевими мешканцями, чому замість стадіону чиновники запланували ТРЦ чи житловий комплекс. На жаль, у житті мегаполісів багато разів виникали такі конфлікти між громадою та органами місцевого управління через недосконалі генплани чи протиправно прийняті зміни до нього. Але генеральний план — це передусім комплексний проєкт, як в одному населеному пункті комфортно співіснуватимуть мешканці, будівлі, транспорт, об’єкти соціальної сфери, природні ландшафти тощо. Звісно, це спрощене пояснення.
Проте саме зараз кожна громада, місто та село зобов’язане напрацювати свій новий генеральний план. До цього зобов’язує прийнятий закон «Про внесення змін до земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо планування використання земель». І від якості наповнення цього документу якраз і залежатиме, чи стане Київ чи Харків комфортним містом для людей, і чи не виникатиме надалі спорів та суперечок через недосконало прийняту містобудівну документацію.
«НАРЕШТІ ЗГАДУЮТЬСЯ ПРИНЦИПИ СТАЛОГО ТА ІНТЕГРОВАНОГО РОЗВИТКУ»
До 2025 року діє перехідний період, тож у громад є час та можливість розробити новий комплексний генплан, внести зміни у документацію, але з урахуванням вимог нового закону. «За новим законом на місцевому рівні з’являється новий документ просторового планування, містобудівного розвитку — комплексний план просторового розвитку територіальної громади, — пояснює Марічка МАРКІНА, архітекторка, урбаністка, розробниця містобудівної документації, старша викладачка КНЕУ. — Це документ планування на місцевому рівні, але він тепер буде розроблятись на територію всієї ОТГ і стане основним документом місцевого рівня планування. На його основі будуть розробляти генплани конкретних населених пунктів. У цій документації ідеться, що комплексний план буде включати положення і містобудування, і землевпорядкування — це новація. Для мене це плюс, бо частину питань, коли були неузгодженості, зараз такий план має вирішити. І нарешті згадуються принципи сталого розвитку та вводиться поняття концепції інтегрованого розвитку. Сподіваюся, що ця документація буде — для людей, вирішуватиме ті питання, які останнім часом не міг вирішити генплан».
Марічка Маркіна нагадує, що наразі діє три рівні розроблення містобудівної документації — державний, регіональний та місцевий. На кожному з них містобудівна документація складається із текстової частини та графічних матеріалів. Такий розподіл діяв у відповідності з тим територіальним устроєм країни, який ми мали до недавнього часу. «На даний час ми з вами стоїмо на порозі розроблення нової схеми планування, вона потребує зараз оновлення, оскільки розрахунковий період в неї збіг, — продовжує вона. — Останній місцевий рівень донедавна включав генплан населеного пункту, план зонування території і детальний план територій. Саме на цьому місцевому рівні у період децентралізації буде ставитися найбільший акцент. За визначенням із закону генплан повинен містити принципи розвитку, забудови, планування та іншого використання території певного населеного пункту. Також він розробляється і затверджується в інтересах відповідної території та громади».
Аби нові генплани не повторили долю попередніх, до їхнього створення треба готуватися досить ретельно. За даними Мінрегіону, станом на 1 вересня 2019 року зі 152 міст України тільки у 50 наявна концепція розвитку у складі генплану, ще 85 міст мали затверджену стратегію соціально-економічного розвитку, і тільки 41 місто із цих 85 врахувало стратегію у генплані.
«Більшість українських генпланів не виконуються навіть на 15%, бо виконуються шаблонними методами, не базуються на точних та реальних даних, тобто нема збору даних, методології та точних демографічних показників. Не відкривається потенціал та індивідуальність кожного міста. Не виявляються потреби громади та бізнесу», — коментує Ганна ПАЛЕХА, колишня головна архітекторка Миколаєва, засновниця програми «Міські рішення та архітектор довіри».
Можливо, на заваді втілення генпланів ставало те, що писалися вони за зразками радянського союзу, не враховуючи нові запити та потреби суспільства. «У реаліях 2021 року вважаю, що ми знаходимося на порозі кризи генплану. Я не маю на увазі щось погане, — додає Марічка Маркіна, — просто у нас склалися нові потреби, ми прийшли до розуміння, що потрібні нові механізми, щоб втілювати та забезпечувати ці нові потреби. Але до цього часу у нас не було відповідних знань, досвіду чи передумов, щоб втілювати це нове».
10 ПРИНЦИПІВ ЛЕЙПЦИЗЬКОЇ ХАРТІЇ
Джерелом таких знань та досвіду експерти вважають «Лейпцизьку хартію сталого європейського міста». Уперше цей документ було прийнято у 2007 році з нагоди засідання неофіційної Ради ЄС з питань розвитку міст та територіальної згуртованості. Торік хартія була оновлена. Вона пропагує 10 принципів для інтегрованого розвитку міст, серед яких — збалансований соціальний та економічний розвиток регіонів; поліпшення взаємовідносин міста і села; збалансована транспортна доступність; розширення доступу до інформації та знань; зменшення збитків, завданих навколишньому середовищу; підвищення цінності і захист природних ресурсів і природної спадщини; примноження культурної спадщини як фактору розвитку європейських міст та ін.
Хоча Лейпцизька хартія не має юридичної сили навіть для європейських країн, але її філософія стає основою для міської політики. І щоб прийняти якесь рішення про розвиток міста, воно спочатку погоджується із громадою, приватним сектором та міською владою.
«Лейпцизька хартія — це приклад того, що перш ніж починати поширення правових механізмів у національне та загальне законодавство, проводиться громадська робота у колі експертів, політиків, усі приходять до спільного знаменника щодо певних завдань. А результат буде відображатися в законах та інших нормативних документах, — зауважує Мкртич МКРТИЧЯН, начальник управління комунального майна Миколаївської міської ради. — Інколи наші генплани — як новорічна ялинка, всі знають, що вони є, але всі забули, чому вони зникли і які завдання вирішують. Лейпцизька хартія наголошує на інтегрованому підході, окрім просторових рішень одночасно вирішуються питання соціального, економічного, екологічного характеру. І всі питання та інтереси треба вирішувати одночасно. Важлива участь та спільна творчість, бо ми, як місто, створюємо цінність. Якщо цінність створюють бізнес-структури, то хто з цим згоден, своїми грошима голосує за це і купує. На відміну від бізнесу, цінності, які створюються у міській сфері, люди отримають незалежно від своєї волі, тому треба долучати усі зацікавлені сторони, щоб ці цінності не були чужорідними».
До речі, принципи Лейпцизької хартії вже апробували на власному досвіді Вінниця, Чернівці, Полтава, Житомир, Львів та Подільський район Києва — у рамках спільного проєкту з європейськими партнерами. Тепер час — проявити ініціативу решті міст та громад.
