Щоб ставлення читача до всесвітньої літератури було живим, передусім потрібно, щоб він пізнав себе і свої естетичні смаки, а не слідував якійсь жорсткій схемі або програмі. Він повинен йти шляхом любові, а не шляхом обов’язку. Примушувати себе читати той або інший шедевр лише тому, що він знаменитий і його соромно не знати, було б сущим безумством. Нехай кожен починає з того, що для нього природно читати, пізнавати й любити...
Двері у царство всесвітньої літератури відкриті кожному, і нехай нікого не лякає велика кількість книг, бо не у кількості справа. Є читачі, які все життя обходяться дюжиною книг і все ж є істинними читачами. Є інші, які все проковтнули і про все вміють поговорити, і все ж праця їхня безплідна. Справжня освіта означає осмислення прочитаного і залежить від характеру і здібностей особистості. Де цього немає, де освіта, позбавлена субстанції, здійснюється немов у пустоті, там може виникнути знання, але не любов і не життя. Читання без любові, знання без благоговіння, освіта без душі належать до числа найтяжчих гріхів проти розуму...
Ми переходимо до нашого завдання — складання бібліотеки всесвітньої літератури, і тут же стикаємось із загальним законом всієї історії людського духу: найстаріші книги найменше застарівають. Те, що є модним й привабливим сьогодні, може завтра опинитися на звалищі; те, що є новим і цікавим сьогодні, післязавтра забудуть. Але те, що зуміло пережити століття, не загубиться в людській пам’яті, таким залишиться й у наші часи.
Почнемо із найдревніших і шанованих пам’ятників людського духу — зі Священного письма та оповідей. Крім усім нам знайомої Біблії , я ставлю на полицю нашої бібліотеки ту частину давньоіндійської мудрості, яку називають ведантою, у формі добірки з «Упанішад» (давньоіндійські релігійно-філософські тексти, що примикають до вед та пояснюють їх. — С.М. ). Сюди ж додамо вибрані місця із проповідей Будди , а також подарований нам Вавилоном «Гільгамеш» (епос, що містить оповіді про життя та подвиги царя Гільгамеша з Урука. — С.М. ), грандіозний епос про героя, який вступив у боротьбу зі смертю. Із Давнього Китаю візьмемо бесіди Конфуція, «Дао де Цзін», Лао-цзи та чудові притчі Чжуан-цзи . Тут відображено основні теми усієї стародавньої літератури: прагнення до закону й порядку, втілене у Старому завіті та у Конфуція, віщі пошуки позбавлення пороків земного буття, про які говорять індуси та Новий завіт, віра у вічну гармонію по той бік неспокійного й різнобарвного світу явищ, шанування природних і духовних сил і майже одночасне з цим ясне або смутне передчуття, що боги — тільки символи, що велич і слабкість, захоплення й мука життя в руках самої людини. Весь умогляд абстрактної думки, уся багатогранність словесного мистецтва, уся скорбота про тлінність нашого буття, усі можливості втіхи та гумору, що протистоять цій скорботі, знайшли вираження у цих кількох книгах. Сюди ж слід додати й добірку класичної китайської лірики .
Із пізніших творів Сходу нашій бібліотеці не обійтися без зібрання казок «Тисяча й одна ніч» , цього джерела нескінченних задоволень та найбагатше ілюстрованої у світі книги. Хоча усі народи світу складали чудові казки, однієї цієї чарівної книги спочатку вистачить для нашої колекції, яку нам варто б було доповнити німецькими народними казками, зібраними братами Грімм ... Підготував Сергій МАХУН, «День» Продовження в одному із найближчих п’ятничних номерів у рубриці «Мої 10 книг»
