У Запоріжжі в ніч із вівторка на середу вбили міліціонера. Про це повідомила агенція Інтерфакс-Україна. Це той рідкісний випадок, коли інформація про смерть людини викликає не лише співчуття, а ще й... не знаю, наскільки доречним буде тут слово «гордість», але щось подібне з’явилося у грудях, коли прочитав у пресі замітку про той трагічний випадок. Виявляється, залишаються-таки в нас люди з почуттям відповідальності й обов’язку.
На зупинці громадського транспорту на проспекті Леніна близько другої години ночі сталася бійка. 35-річний майор міліції Микола Пасько підійшов до громадян, пред’явив службове посвідчення. Після цього невідомі почали бити міліціонера, заподіявши йому, як повідомляє міліцейська прес-служба, тілесні ушкодження, несумісні з життям.
Останнім часом ми все більше зустрічаємо повідомлень про те, що правоохоронці виявляють дивовижну байдужість, коли треба втрутитися в конфлікт і покласти йому край. Особливої гучності такі випадки набувають, коли в подіях ту чи іншу роль відіграють журналісти. Ще в жовтні минулого року на вулиці Первомайського в Києві було побито трьох журналістів, які виконували свій професійний обов’язок — висвітлювали конфлікт навколо чергової столичної забудови. Одному з журналістів навіть зламали руку. Напади скоїли працівники охоронної фірми. Тоді за подіями спостерігали шестеро працівників Печерського райвідділу міліції Києва і пальцем не поворухнули, щоб зупинити конфлікт. На неодноразові вимоги журналістської спільноти міліціонери таки були покарані. Їм... оголосили догани та попередження. Спасибі хоч не нагородили.
Винятковий випадок — звільнення байдужних міліціонерів. Керівник київської міліції Віталій Ярема звільнив із роботи міліціонерів, котрі не поклали край побиттю журналістів телеканалу «Магнолія ТВ» на початку вересня. Такий крок може викликати схвалення, хоча він далеко не достатній. Медіа-юрист адвокат Андрій Нечипоренко наполягає на тому, що в таких випадках має наставати кримінальна відповідальність, бо своїм невтручанням правоохоронці порушують закон про міліцію, який однозначно вимагає від працівників МВС втручання в конфлікти.
Історії за участю журналістів саме тому стають гучними, що в працівників ЗМІ більші можливості надати справі розголосу. Ми можемо собі лише уявити, у скількох випадках міліція не приходить на допомогу, коли агресія направлена проти простих громадян. Ганебно, звичайно, але логіку міліціонерів можна якщо не виправдати, то принаймні зрозуміти. Надто часто політики й нечесні бізнесмени використовують їх для зведення власних рахунків. І якщо втручатися, то можна опинитися між молотом і ковадлом. Навіть, на перший погляд, за побутового випадку. Де гарантія, що у когось із учасників конфлікту нема волохатої лапи серед політиків?
На честь загиблого міліціонера Миколи Паська скажуть правильні і гучні слова про мужність, чесність і героїзм, можливо, вдові вручать орден чи медаль, дадуть їй якусь пенсію в межах двох тисяч гривень. Формально він стане зразком для інших своїх колег. Але в глибині душі мало хто з них почне діяти за його зразком. Причини я виклав у попередньому абзаці.
