IДЕЯ УНІВЕРСИТЕТУ
Радіо-фізичний, фізико- технічний, механіко-математичний, хімічний, фізичний…. Як все це стосується ідеї класичного університету? — Ніяк. Бо ідея ця суто гуманітарна. Не фабричний випуск фахівців передбачала вона, не цікавість до невичерпного електрона, а пряму турботу про людину. У людини є ДУША, ТІЛО і СПРАВА. Ось про що піклуються вищі факультети класичного університету — теологічний, медичний і юридичний. Це були співтовариства охоронців найважливіших наук і співтовариства наставників тих, хто виконував найважливіші людські справи. Дійсно, священик, лікар і юрист — головні персонажі культури. До цих трьох звертається людина і повсякденно, і в найвідповідальніші моменти свого життя. І навіть до нього, і після. Коли про особисте звертання не може бути мови. Лікар приходить, щоб зустріти людину, яка вселяється у цей світ. Священик проводжає її у світ інший уже після смерті. Юрист має з нею справу і до її народження, і після смерті. До речі, звернiмо увагу на такий факт: у розвинених країнах із масових практик, статус яких вимірюється в грошових доходах, немає вищих за медицину та юриспруденцію.
А сучасного вигляду університет набув через те, що, починаючи з епохи Просвітництва, розширявся і диференціювався нижчий і вільний його факультет — філософський. З того часу почало набирати силу природознавство. А в радянський час справа дійшла до того, що в університеті, наприклад, у моєму рідному, не залишилося жодного з перших чотирьох факультетів.
Можна стверджувати, що священик, лікар і юрист втілюють головні гілки культури, стрижневі її види. Священик — ДУХОВНУ культуру, лікар — ТЕХНОЛОГІЧНУ, юрист — СОЦІАЛЬНУ. Стоп! Стверджувати сьогодні, завдяки свободі слова, можна все, що душа бажає. А ось як бути з тим читачем, який при слові «культура» налаштовується на оповідання про письменників, художників і музикантів? Причому тут, запитає він, ці приведені вами персонажі? Хіба про них пишуть газети в рубриці «Культура»? Точно, не про них. І мене це дивує. Я згоден з М.Л. Гаспаровим: «культура — це все, що люди роблять, говорять і думають». Коротше, я сам поки що не знаю, куди вмістити письменника і йому подібних майстрів, до якого розряду їх віднести, згодом розберемося. А щодо запитання читача вiдзначу, що ми тут розуміємо культуру не вузько, а широко, ширше нікуди.
Але це не все. Читач запитає: а чому у вас технологічна культура асоціюється з лікарем? Тут, скаже він, явна натяжка. Відповім: так, натяжка, звичайно, є, але невелика. Навіть не натяжка, а, швидше, данина архаїці. Сьогодні, завдяки розвиненому природознавству, звужено сферу компетенції лікаря. Сьогодні природа, зрозуміла як зовнішній світ, закрила собою тіло. Але чи не від тіла людського пішло «фізичне тіло»? Те, яке «рухається прямолінійно і рівномірно», те, яке при нагріванні розширюється? Інтерес до природи спочатку виникав не з цікавості, а задля вдосконалення практичного досвіду чи мистецтв, як казали древні греки. «З мистецтв тільки ті породжують щось серйозне, які застосовують свою силу разом із природою, як, наприклад лікування, землеробство і гімнастика» (Платон). Чи випадково лікування поставлене тут в один ряд із землеробством? Чи випадково два з перерахованих мистецтв мають своїм предметом людське тіло. А знахарем у народі і сьогодні називають не просто лікаря, а чаклуна і мага, який уміє впливати на все живе і, ширше, на всю природу, а, при бажанні, відновлювати в ній правильний хід процесів. І чому слово «доктор» означає і лікаря, і вчений ступінь? Зазначу ще, що в середньовічному університеті лектор називався «доктором», тобто теоретиком, а демонстратор дослідів при ньому — «хірургом», тобто експериментатором. Можна стверджувати, що все природознавство пішло від медицини. І це зрозуміло — який ще досвід для людини важливіший, як не досвід збереження здоровим власного тіла?
Гаразд, на поступку нашому часу я можу і відмовитися від думки, що лікар втілює технологічну культуру. Хто ж тоді? Як назвати людину, яка має справу з тілами взагалі, з тілами природними, матеріальними? Скотаря, землероба, будівельника, коваля, кравця, шевця тощо. Платон у «Державі» називає їх ділками. Можна назвати трудящими. Таким був Адам, висланий із раю на прокляту через нього землю. Ось — початок історії: Бог на небі й Адам на землі, що працює в поті чола. Більше — нікого. Якщо не рахувати жінки, призначеної для народження дітей, і тому нареченої Адамом Євою («Єва» = життя).
Але повернiмося до наших персонажів — священика, лікаря (трудящого) і юриста. Кожному з цих трьох відповідає, так би мовити, предмет інтересу або те, з чим кожний із них має справу. Священику — БОГ, трудящому — ПРИРОДА — її тіла, юристу — ЛЮДИНА. Цими трьома вичерпується ВСЕ.
ТЕХНОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА
Так, Бог на небі, людина на землі. Земля-Природа їй ближча. Вона взята з неї при створенні і вислана з Едему, щоб обробляти її. «Cultura», з латинського словника, і є обробіток. А ще виховання, шанування, поклоніння. Все це про землю. У римлян це — cultura agri. Звідси язичество як обожнювання природи. Матеріалізм — також язичество. А хіба не цікавий цей рух значень слова «cultura» від обробітку до поклоніння. Від панування, володіння і експлуатації до служіння. Від ставлення «вона для мене» до ставлення «я для неї». Це добре видно з того, як змінюється статус тварини. На початку вона — предмет полювання, рухома їжа, здобич. Потім — об’єкт догляду, турботи. Тварину пестять, але, скажемо так, не задарма. Ще крок, тварина — партнер по грі, взагалі, по спілкуванню. Нарешті тварину, не кожну, звичайно, оголошують священною. Це — рух від утилітарного до сакрального, від споживання предмета до сприйняття його як символу. Культура і культ — одного походження. Важливе не те, ЩО людина робить, а те, ЯК вона це робить. Культура, коли людина робить добре! З любов’ю, викохуючи дітище, що твориться нею. Філософ може докорити мене за банальне «добре», і стане міркувати про ідеали та цінності. А я відповім: «І побачив Бог, що це добре». Так було в кінці кожного дня творення.
Це «як» може мати й інший смисл. Йдеться про міри досконалості, ефективності. Українці здавна хваляться своїми чорноземами, не знаючи, можливо, що в Ізраїлі на каменях і пісках збирають урожаї багатші. Не в землі річ, а в умінні отримувати більший ефект при менших фізичних зусиллях і незалежно від природних умов.
Із зростанням технічної потужності людини розширюється простір її свободи. Первісна людина прикріплена до місця на землі і живе згідно з ритмами пір року. А сучасна людина може жити і в космосі, і на дні морському, і у льодах Антарктиди. Вона може вночі працювати, а вдень спати, взимку плавати у теплому басейні, а влітку бігати на ковзанах по штучній крижаній доріжці, у будь-яку пору року їсти екзотичні овочі та фрукти, не виходячи з квартири, спостерігати події, які відбуваються в різних куточках планети і навіть за її межами. Ясно, що «сучасна людина» — це не кожен із тих, хто живе сьогодні. Багато людей живуть в умовах майже первісних, умирають від голоду.
Технічна потужність сама по собі ще не свідчить про наявність технологічної культури. Драма техногенної цивілізації в тому, що розбуджені людиною сили природи, начебто підкорені і поставлені їй на службу, викликають непередбачений негативний ефект. Мабуть, найбільш вражаючий приклад — катастрофа в Чорнобилі. Це, можна розуміти, — реакція природи на насильство, відповідь людині на її егоїзм, самовдоволення, користолюбство. І застереження: філософія підкорення, володіння та експлуатації веде до загибелі. Цікаво, що людина відповідає на це не тільки заходами практичними — екологічним законодавством, акціями організацій на зразок Greenpeace, — а й поверненням до язичества. І де? У Європі відроджується релігія шанування природи.
ДУХОВНА КУЛЬТУРА
Від Землі до Неба, подітися нам нікуди. Якщо про технологічну культуру ми говоримо в контексті земних справ, то духовна культура, звичайно, народжується у зверненні до небесного. Це — культура релігійна. У римлян це — cultura Dei. Саме в релігії явно виражається ставлення до матеріального в житті людини як до неголовного. Що має, звичайно, певне значення, але втримується в рамках, підлеглих правилам, що стримують пристрасті, які викликаються ним. Цінність матеріальної діяльності ясна і безперечна, завдяки їй продовжується життя. Однак вона не є замкненою на собі, не може бути метою в собі. Вона є умовою духовного життя. Технологічна культура грунтується на розсудливості, кмітливості, вправності. У цій сфері будь-яка дія має мету — отримати бажану річ, і взагалі, мати те, чого в даний момент ми не маємо. Звичайно, тут присутнє й емоційне начало, присутні почуття. Це, передусім, — радість, яка народжується наближенням до мети, задоволення собою, що успішно вирішує завдання. І ще задоволення від володіння і комфорту. Духовна культура пов’язана з іншими почуттями, якщо хочете, піднесеними і чистими. Ці почуття наповнюють людину в екстатичному стані, тобто переживанні, порівнянним, можливо, з легким вільним ширянням над земним, матеріальним, суєтним. Над усім, що примушує людей маятися в турботах про кар’єру, гроші, владу. Але ось до чого приходиш, роздумуючи про дух. Молитва, музика, поезія, так, це — джерела екстатичного стану. Але хіба алкоголь і наркотики — ні? Вгорі та внизу ці два джерела, нижнє джерело доступніше. Дух сам по собі не свідчить про культуру. Дух буває не зворушений культурою.
А релігійність духовної культури підтверджується тим, що це звільнення від суєтного світу, пiднiмання над ним здійснюється не тільки в рідкісні миті екстатичного стану, а й більш чи менш тривало. Коли людина обирає особливий спосіб життя, реалізовуючи принцип неприйняття світу. Вона йде в пустелю, в скит.
СОЦІАЛЬНА КУЛЬТУРА
Два світи, що визначаються як Земля і Небо, не вичерпують всього, що є. Є ще Я, не будемо про це забувати. І є ще інша людина. У цьому Іншому, як і у мені, поєдналися Земля і Небо. Ми складені з цих субстанцій, і тому немає нічого складнішого за Нас. Для мене цей Інший — безпосереднє джерело екстатичного переживання. І тут також різні якості. Для когось, навіть не для духовного плебея, екстаз досягається тільки в оргазмі. Людина схильна експлуатувати дари Неба і Природи. Взагалі ж соціальна культура характеризує людяність людських відносин. Право і мораль закликають нас рухатися в цьому напрямі. А в кінці цього шляху — Милість і Любов.
Мораль вимагає: терпи та стримуйся. Право підказує: не упускай свого. Тут можливе напружене протистояння священика і юриста. Можливо, не сучасного священика, а Того, хто стояв бiля витоків християнства, бо Він сказав прагнучому життя вічного: «Продай маєток і роздай убогим». А ще раніше сказано було: «Порядна людина — це та, яка задовольняється меншим того, на що має законне право» (Аристотель). Проте, що взяти з юриста. Він не вирішує: купувати чи продавати. Він — соціальний технар, він просто допоможе зробити те, що ви бажаєте зробити. І потім, що значить роздати? Чи не етичніше створити, як кажуть, робочі місця? І чи не виходить так, що тямущий бізнесмен соціально більш культурний, аніж розчулений благодійник?
Отже, вищий рівень соціальної культури — моральність. Звичайно, земного не уникнути. І не треба, треба тільки не опиратися голосу небесному.
