Завтра весь світ говоритиме про СНІД. Незліченна кількість акцій, конференції, виставки... Так буває щороку, а потім знову тиша. В Україні, попри те, що кількість ВІЛ-інфікованих постійно зростає, більшість продовжує сприймати вірус як щось дуже далеке, пов’язане насамперед із африканським континентом. Або з неблагополучними співвітчизниками — наркоманами, наприклад, повіями, гомосексуалістами.
Насправді ж сьогодні є над чим задуматися. 80 % ВІЛ-інфікованих українців — від 20 до 39 років. Іншими словами, 6,5 тисячі молодих і працездатних живуть зі статусом. Уже сьогодні зрозуміло, що саме ВІЛ стане найсильнішим ударом по демографічній ситуації України. А значить, і по економіці. Наприклад, дослідження, яке провело Міністерство праці та соціальної політики, показало, що до 2014 року показник зайнятого населення поменшає на 9%. І це — оптимістичний прогноз. Згідно з ним, за дев’ять років в Україні нараховуватиметься 470 тисяч ВІЛ-інфікованих, ВВП знизиться на 0,68%, а прибуткові статті держбюджету недорахуються 537 мільйонів гривень. Але є ще й песимістичний прогноз. Якщо вірити йому, то 2014 року ВІЛ статус матимуть 820 тисячукраїнців. Прибуткові статті бюджету поменшають на 933 мільйони гривень, а видаткові зростуть — на 2,6 млрд. Уже не кажучи про збитки Пенсійних фондів і фондів із безробіття. Уникнути втрат, очевидно, не вдасться. Профільні програми та медикаменти для ВІЛ інфікованих — насамперед завдання держави. А лишень річний курс антиретровірусної терапії обходиться на людину в 10 тисяч доларів.
Очевидно, що оптимістичний прогноз може збутися лише в тому випадкові, якщо сьогодні переламати ситуацію. Але наразі Україна — перша в Європі за темпами поширення ВІЛ. Створено державні програми, розроблено проекти, допомагають нам і міжнародні організації. Але, як стверджують експерти, ефективність цих заходів невисока. Успіхів вдалося домогтися лише на медичному терені — наш досвід профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини вивчає сьогодні весь світ. Проте на плечах лікарів — лише 10% проблем. Інші, переконані експерти, мають вирішувати працівники освіти, журналісти, державні та недержавні організації, та й загалом кожен, хто хоче жити в суспільстві без СНІДу.
Як сьогодні в Україні борються з ВІЛ, красномовно демонструють цифри. За даними доповіді організації «Трансатлантичні партнери проти СНІДу», лише 15% споживачів ін’єкційних наркотиків охоплені профілактичними заходами. А 98% дорослих українців і не здогадуються, що в нас існують послуги добровільного консультування та тестування на ВІЛ. Практично немає в Україні навчальних і просвітницьких програм. Як результат, лише 14% молоді може назвати методи профілактики СНІДу. А шляхи його передачі — лише кожен третій. Опитування, проведене бізнес-коаліцією, показало, що лише в 6% компаній вважають, що поширення ВІЛ — це проблема. 86% працівників відділів кадрів заявили, що, на відміну від алкоголізму, епідемія СНІДу не впливає і не може вплинути на прибутковість компанії. А кожен п’ятий взагалі сказав, що не бачить у ВІЛ нічого страшного. Отже, просвіта і ще раз просвіта потрібна сьогодні українцям. У цьому питанні нам вирішила допомогти Європа. У рамках нового проекту ЄС «Удосконалення міжсекторальних підходів до профілактики ВІЛ/СНІД серед молоді» вже з’являються підручники про здоровий спосіб життя, акцентовані, природно, на ВІЛ/СНІД. На думку експертів проекту, в усіх школах повинні читатися зрозумілі й доступні курси профілактики ВІЛ-інфекції. Адже сьогодні, як показало дослідження, ні вчителі, ні батьки фактично не готові відверто говорити з підлітками про профілактику ВІЛ. Чимало підлітків почувають себе ізольованими від родини та школи. Багато хто з них не довіряє дорослим, оскільки ті не приділяють їхнім потребам і проблемам належної уваги. За даними дослідження, близько 2/3 підлітків від 15-ти років і старші не задоволені інформацією про здоров’я, яку вони отримують. Насамперед, через некомпетентність джерел. Окрім того, чимала кількість теоретичної інформації, яка їм надається, викликає, швидше, страх, аніж практичну готовність.
Більше того, аналіз ситуації виявив чимало слабких місць у системі моніторингу. Йдеться про конкретні показники успішності того чи іншого почину або навчальної програми, з якими, не є таємницею, в Україні завжди було нелегко. Сьогодні ж систему індикаторів створено, а, окрім цього, ЄС забезпечує Україну й необхідними ресурсами — комп’ютерами, спеціальними програмами. Сьогодні, наприклад, у Харківській області лише 27% учителів мають навички користування комп’ютером. І така ситуація є характерною практично для всіх регіонів країни. Лише в 28% українських шкіл є комп’ютери. Але не факт, що учні мають до них вільний доступ — часом одна машина припадає на 107 осіб. В Україні немає єдиної стратегії боротьби з ВІЛ. І в цьому, переконані ініціатори проекту ЄС, прихована найбільша наша проблема. Міністерства-відомства, громадські організації та донори мають об’єднати зусилля, і лише в цьому випадкові Україна може отримати конкретні результати. Сьогодні, на думку експертів, варто створювати широку мережу центрів анонімного консультування молоді. Прийшовши туди, кожен зміг би отримати відповідь на пікантне запитання, яке його цікавить. Корисним почином вважають у проекті ЄС і тренінгові центри. З їх облаштуванням, до речі, нам також уже допомагають. Загалом українців ( насамперед молодь) сьогодні потрібно вчити здорового способу життя. Яким чином це робитиметься — варіантів багато, але найголовніше, щоб від вкладень і зусиль був ефект. Ще нас, вочевидь, потрібно вчити толерантного ставлення до ВІЛ-інфікованих. Висновок опитувань, які проводилися різного часу й у різних регіонах, приблизно один: людини з ВІЛ статусом суспільство не сприймає. Практично кожен член добродійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть із ВІЛ», стикався, як вони твердять, «із виявом дискримінації та стигматизації». Першими в списку кривдників, як правило, згадуються лікарі та медсестри. «Щойно я розповіла про свій статус, — розказує ВІЛ позитивна Ірина, — тут же знайшовся з десяток причин, чому допомогу в цій лікувальній установі мені отримати не вдасться. Мовляв, для хворих на СНІД є свої клініки, а тут у лікарів немає ані часу, ані необхідних медикаментів». Звільнення внаслідок ВІЛ-позитивного статусу — також повсякденність. Трапляється навіть, що керівництво дитячих садків чи шкіл відмовляється прийняти до себе дітей інфікованих батьків.
Як вважають експерти, винна в ситуації, яка склалася, знов- таки неграмотність. Адже, за даними різних досліджень, третина українців сьогодні досі впевнена, що ВІЛ передається повітряно-крапельним шляхом.
