Уперше в рамках «Дипломатичного салону» показали одноактну виставу «Записки божевільного» з репертуару Київського театру «Актор» у виконанні Валентина Шестопалова (Поприщин) і Оксани Вороніної (Дівчина), артистів Театру імені Лесі Українки.
— Сьогодні нас зібрав Микола Васильович Гоголь, — підкреслив посол РФ в Україні Віктор Черномирдін. — Нинішній рік ЮНЕСКО оголосило Роком Гоголя. Наразі проходить засідання міжнародної групи, яка визначить, як у Росії й Україні на загальнодержавному рівні проводитимуться ювілейні урочистості, присвячені 200-річчю класика. Чий він письменник? Для росіян — наш, і для українців він також свій. І це добре, що Микола Васильович належить усім, хто любить літературу й історію. Гоголь створив безсмертні твори, які досі захоплюють людей різних країн світу. Один мій знайомий архітектор вивів формулу Росії — «Це водень і кисень: два Гоголя і Пушкін» (Олександр Сергійович — це російська мова, а Гоголь розповів нам правду про нас самих)...
Цього разу гостями салону стали дипломати, акредитовані в Україні, політики та діячі культури, гості з Москви — актриси Катерина Райкіна, Маріанна Вертинська, Дар’я Хмельницька, Світлана Головіна та їхні колеги з Монреаля (актриса Анна Варпаховська і режисер Григорій Зіскін із Театру імені Л. Варпаховського, Канада). Перед виставою аташе з культури Посольства РФ Андрій Гасюк зазначив, що «Записки божевільного» обрані невипадково, процитувавши слова знаменитого критика В. Белінського: «З цього твору Гоголь став головою російської літератури».
До речі, спочатку повість задумувалася письменником як «Записки божевільного музиканта», але під тиском цензури назву і сюжет йому довелося змінити. Уперше повість вийшла 1835 року у збірці «Арабески» під заголовком «Клаптики з записок божевільного». Пізніше «Записки» ввійшли до збірки «Петербурзькі повісті». За словами сучасників, перед написанням цього твору Гоголь консультувався з психіатрами і тому дуже правдиво описав, як людина божеволіє, а також страждання «маленької людини» — чиновника, Аксентія Івановича Поприщина. У виставі Валентин Шестопалов зумів передати трепетну душу Попріщина. Розповісти про мрії героя, що розбилися об мур суворої реальности. За 40 хвилин сценічної дії перед глядачами відбуваються метаморфози героя, й акторові вдається показати, як поступово Аксентій Іванович починає жити у власному ілюзорному світі... Остання фраза постановки, вимовлена Дівчиною (актрисою Оксаною Вороніною): «А чи знаєте ви, що в алжирського дея під самим носом гуля?» — не просто нісенітниця, нею немов назавжди зачиняються двері перед героєм, залишаючи Поприщина до кінця його життя страждати в божевільні...
— Це був чудовий вечір, неперевершена постановка, блискуче грав Шестопалов, — поділилася своїми враженнями з «Днем» Катерина Райкіна. — Валентин — прекрасний партнер. Ми разом із ним граємо у виставі «Бабине літо», але в «Записках божевільного» він мене приголомшив і як постановник, і як виконавець. У цій виставі Шестопалов по-новому розкриває свій талант. Він зіграв найважчий твір Гоголя. Зала посольства — не театральна сцена, однак акторові вдалося захопити своєю тонкою грою всіх гостей вечора. Ви знаєте, я бачила «Записки божевільного» у виконанні Олександра Калягіна в Московському театрі імені Єрмолової. Це було, коли він тільки розпочинав свій акторський шлях. Калягін грав моновиставу, і то було талановито. Валентин грає по-своєму, і в цій постановці Гоголь сяє (актор дуже бережно ставився до тексту). Класика не потребує ніяких осучаснень і прикрас, а треба лише точно розставити акценти. У Шестопалова це вийшло дуже переконливо.
— Мої «Записки божевільного» народилися від незатребуваності, — розповів «Дню» Валентин Шестопалов. — Коли я після переїзду з Москви вперше почав працювати у Театрі імені Лесі Українки, то три роки у жодній постановці не брав участі. Це був жахливий час, і я періодично себе питав: чи актор я взагалі? І тоді, щоб остаточно не загубитися, почав самостійно репетирувати гоголівські «Записки божевільного». Півтора року репетирував скрізь, де доведеться, примушуючи себе по три—чотири рази повторювати монологи. Я вірив, що колись усе це мені обов’язково знадобиться. А коли я відкрив Театр «Актор», то другою виставою після «Лавки» Гельмана стали саме «Записки божевільного». Це вже четверта версія Гоголівського твору. Спочатку в мене була моновистава. Потім я почав шукати модифікацію, і з’явилася вистава «Петербург — Амстердам», у якій я об’єднав Гоголя та Камю. Ідея була цікава: як слов’янин сприймає відхід від суспільства (він згоряє) і західник (пристосовується до обставин і нормально співіснує із цим суспільством). У задумці це було добре, але на сцені не вийшло. Я почав шукати іншу модифікацію постановки. І тоді з’явилася дівчинка, що читає на перерві «Записки божевільного» (цю роль грала актриса Ольга Олексій), а торік почалися перипетії із нашим Театром «Актор» (його то закривали, забираючи приміщення, то відкривали — «День» писав про це. — Т. П.), і я зробив новий варіант вистави. У нас з’явився кабріолет-крісло — виїзний театр і актриса Оксана Вороніна (Дівчина), а події виселення «Актора» слугували поштовхом по-новому прочитати повість Гоголя. До речі, у квітні не лише класик відзначить ювілей, але й наш театр — своє 22-річчя. «Записки» я граю вже більше ніж 250 разів. Нинішню виставу ми з Оксаною Вороніною присвятили 200-річному ювілею письменника. Мені приємно було отримати високу російську нагороду — орден Дружби. Цього разу в залі було багато моїх колег із Театру російської драми ім. Лесі Українки. Радий, що прийшли морально підтримати.
Знаєте, за більш ніж два десятиріччя мені доводилося грати «Записки» перед різною аудиторією. Найважче виступати перед дітьми. Перед вечором у посольстві я грав для старшокласників у Театрі «Актор». Перед початком учителька попередила, що треба бути готовим до несподіванок: шуму, гамору. Але нам із партнеркою вдалося захопити глядачів, і вийшла жива вистава. У дітей реакція безпосередня, і відразу відчуваєш — тут їм нудно, а тут слухають уважно, співчувають героєві. Мені пригадалася вистава, яку я показував у одному військовому училищі. Перед виступом я розповідав про наш театр, а курсанти кашляють, переговорюються, та коли почав читати текст Гоголя, то здавалося, що муха пролетить у залі — й буде її чути. Я переконаний, немає поганої публіки! Завжди приємно працювати з хорошим матеріалом, і кращого за класику для актора нічого бути не може.
