Будь-яка виставка Олександра Глядєлова, одного з найкращих українських фотографів, є подією. Його нова експозиція «Лопухове — Брустури» (фрагмент)», що експонується в київській галереї «Камера», ще й, у певному сенсі, несподівана.
Адже Глядєлов у першу чергу відомий як фотохудожник, зосереджений на соціальній тематиці. Його роботи, присвячені хворим на СНІД, безпритульним дітям, біженцям, глибоко вразили глядачів далеко за межами мистецької спільноти. І тут раптом — зміна тематики. Ніякої біди, жодного напруження, що зазвичай створюється вже самою темою. Просто така собі фотоповість про життя-буття далекого закарпатського села Лопухового.
Рубають ліс. Відзначають свята. Збирають сіно. Торгують на базарі. Ідуть до школи. Виходять заміж. Пасуть худобу. Катаються на мотоциклах та велосипедах. «Люди в Лопухові, як і всі горці, тяжко й багато працюють. Вони сподіваються на себе, мало кому вірять, давно не чекають ні від кого допомоги й бажають головного: щоб їм не заважали жити й працювати, як вони хочуть». Глядєлов, якому, власне, й належить це спостереження, фіксує повсякдення лопуховців так, як звик, — неквапним, але гострим оком.
Історія цього села багата. Воно лежить у вузькій, високій долині біля підніжжя Свидовецького хребта на берегах річки Брустурянки. Було засноване ще опришками як гірська схованка й називалося Брустури. Наприкінці ХVIII століття в долині трохи нижче Марія-Тереза поселила німців, які й започаткували заготівлю лісу. 1947 року село перейменували на Лопухове. У 1990-х Брустурянка кілька разів розливалася й наробила багато шкоди: забрала не одне життя, зруйнувала будинки, дорогу й вузькоколійку — дві останні так досі й не поновили.
А втім, не можна сказати, що об’єктив Глядєлова фокусується на тих тяжких негараздах. Автору цих робіт якраз достатньо буднів, щоб відтворити історію — чи, точніше, багато історій Лопухового. Цей самотній хрест на пагорбі, ці зосереджені малюки-школярі з квітами, що ховаються за стосом дров, парубок у футболці з написом «Зідан» або впевнений у собі дядько, що торохтить кудись на дуже схожому на нього мотоциклі — ось воно таке й є, це Лопухове, величне й смішне водночас. Звичайно, є світлини крутих, порослих лісами схилів із постатями лісорубів — вишукана чорно-біла графіка. Але, як на мене, саме відчуття гір фантастично передається фотографією базару — добротні дерев’яні ряди, тепло вдягнені й закутані люди, вершини на задньому плані, а на передньому — несподівано легковажна ятка з відеокасетами та дисками; репертуар — суцільні комедії...
Глибока світлотінь, деяка візуальна похмурість не спричиняють похмурості емоційної. Швидше, це дає відчуття вологого прохолодного повітря, ритму нелегких днів, співжиття людей і лісу, де кожний, зі свого боку, веде власну боротьбу за виживання.
Така справжня робота художника. Знайти до цих пір нічим не примітну крапку на мапі країни — й виростити з цього зерна цілий світ.
