У одного господаря була отара овець. Хоча, звичайно,
були там і барани, однак за характером, за своїми життєвими спрямуваннями
це була, безсумнівно, отара овець. Сумирні всі такі, ввічливі: одна одну
обходить за кілометр та ще й вибачається: ах, пробачте, що потурбувала.
А коли стрижка — самі біжать, шикуються в чергу. Та так ввічливо одна
одну вперед пропускають. Після стрижки виходять — голенькі такі, гарненькі
— і відразу за роботу — відрощувати вовну, щоб устигнути до наступної стрижки.
Одне слово — овечки. Зовсім, як чоловічки.
Та був там один баран. Він у аптеці працював, за воротами наглядав,
щоб не поцупили. Такого надивився! Постійно щось виносять, щось вносять
— і ось уже аптекарка чоловікові светр в’яже, собі кофтину, дітям костюмчики,
а з якої вовни? Отож бо й воно!
Відростив у аптеці політичні переконання, тепер йому треба інших убодать.
«Я б, — каже, — усіх цих господарів перешерстив, від них би в мене й волосинки
не залишилося. Ми що, не обійдемося без господаря? Будемо самі стригтися,
а виручку класти до кишені. У кого кишень немає — на свій рахунок до загальної
каси».
І убодав-таки овечок. І пішли вони за ним — подалі від господаря, ближче
до власних інтересів.
Довго йшли, довго шукали господарство без господаря. І знайшли нарешті.
Господарство є, а господаря немає.
Передусім вони, звичайно, постриглися з дороги. Та однією стрижкою господарство
не піднімеш, тому почали складати план забою на овчину та на баранину.
Довго не могли вирішити, з чого почати — з овчини чи з баранини. Потім
почали вирішувати, з кого починати забій. Це було особливо важко.
Така розгорнулася полеміка, кожен намагається іншого убодати.
А коли всі один одного убодали, настала в господарстві тиша, яка настає
після виконання плану.
Побачив баран, що така справа, і повернувся в аптеку, наглядати за воротами.
Ворота були нові, тому дивитися на них було особливо цікаво.
