— «...Я грав ще з малечку. Потім залишив, бо одружувався, народжувалися діти. Коли вони підросли, то знову почав. Мене залишила дружина, померли батьки і я залишився сам. Нині маю тільки одну відраду — пограти в автомати: коли крутиться барабан, то забуваю про все. Мене не цікавить сварлива дружина, забаганки дітей, проблеми на роботі — їх вже нема...» Це розповів мені сусід по автомату у казино «Джекпот». Він перший завів розмову. Давно спостерігаючи за гравцем я помітила його нервозність, сповільнене мислення, неврівноваженість. Крім того він говорив про якісь свої ідеї та намагався вчити мене жити.
5—8% людей нового тисячоліття — заручники гри. Вони схильні до азарту і їх не зупиняють ні крадіжки, ні пограбування. Досягнення людства йдуть не тільки на користь, а й шкодять. Так, у 1895 році в домашній майстерні механік Чарлз Фей побудував автомат, який складався з трьох розташованих один за одним дисків з нанесеними на них цифрами і назвав його «Дзвін незалежності». Він зробив так, що шанси гравця набрати потрібну комбінацію символів абсолютно непередбачувані, і підкоряються законам випадкових чисел. Загальна ж сума виграшів залежить від програми, закладеної в автомат. З тих пір почалася ера гри. В Україні — також.
2006 рік у нас ознаменувався початком активної атаки на один зі значних сегментів підприємництва — гральний бізнес. Але це нічого не дало: гральні зони перетворилися на лагуни з відмивання коштів, куди приїжджають забавлятися можновладці, нові українці та й середня рать.
В Україні орієнтовна кількість суб’єктів грального бізнесу перевищує 5 тисяч. Кількість утворених робочих місць складає майже 150 тисяч. Щорічно надходження до Держбюджету тільки від ліцензування грального бізнесу — 0,5 млрд. грн. Річний прибуток одного суб’єкта ігрового бізнесу, за даними Української асоціації власників ігрового бізнесу, 1—1,5 млрд. доларів у рік. За даними інституту соціології НАН України, сьогодні 33% грають на гроші, як мінімум раз у місяць або в рулетку, або в карти. 3% перетворилися в ігроманів. Майже 5% українців свій вільний час проводять в ігрових і комп’ютерних клубах.
У казино є своя специфіка заманювання і утримування клієнтів. Там не має годинників і вікон, тому людина не бачить як біжить час і їй здається, що вона тільки зайшла, і ще трішки, ще трішки... Поки не дійде до пустого гаманця і боргу. Ці азартні ігри уже давно назвали залежністю — такою ж, як алкоголізм чи наркоманія. Серед хворий на ігроманію є люди різного віку, але переважають підлітки. Як правило, до лікарів і психологів їх приводять батьки. Але це не завжди дає результат, адже мета гри — задоволення потреби бути у безпеці. От людина й шукає світ, яким можна керувати, і їй здається, що гральні автомати є саме таким оазисом. Деякі організації пропонують лікуватися вірою. Вони доглядають за ігроманами у реабілітаційному центрі, і намагаються розповідати їм про Бога.
...Побувавши у декількох казино я побачила інший світ — яскравий, динамічний: все світиться, мерехтить... Тут є навіть обмінник валюти — для зручності клієнтів. Люди грали різного соціального статусу та достатку: хтось у піджаку Yomomoto та начищених до блиску туфлях, хтось із поношеними пакетами біля сидіння. Деякі там їли бутерброди, запиваючи пивом і дивлячись телевізор. Очі гравців то загорялися, то погасали. І нікому не було справи до їхніх доль.
КОМЕНТАР
Роман ЛІЩУК, психіатр, кандидат медичних наук, директор Інституту наркоманії та наркозлочинності:
— У силу нинішньої фінасової нестабільності, частої втрати роботи, а ще заниженої самооцінки люди шукають способів якось собі зарадити і, на жаль, часто натрапляють на такий ілюзорний шлях. Їм здається, що легше піти й виграти гроші на автоматах, ніж працювати за кілька тисяч цілий місяць. Але автомати не програють, завжди програє сам гравець. При бажанні позбутися ігрової залежності шанси — 100%-ні, але для цього потрібно, аби людина дотрималася кількох умов. Найперше, в людини має бути воля та бажання позбутися цієї звички. Вона мусить розуміти, що потрапила в залежність, що в неї з’являються серйозні проблеми: фінансові, як то постійне позичання грошей, особистісні — обман друзів та рідних знову ж таки заради грошей. Крім того, в такому стані людина може виносити з дому речі, може прогулювати роботу, частими є втечі від кредиторів та інше. По-друге, це баження знайти фахівця, який би допоміг. Нині в Києві працює близько 20 сервісів, які надають послуги людям, що потрапили в ігрову залежність. Тобто, потрібно знайти місце і фахівця, який допоможе. Схема роботи з людьми, в яких є ігрова залежність, та сама, що й з іншими залежними — хімічними, наприклад (в цих людей спостерігається подібний стиль поведінки). Допомога фахівця в часі може тривати в залежності від бажання людини позбутися згубної звички. Думаю, відсотків 30 таких залежних при правильному й фаховому підході покидають грати.
