Прибула «Дюна» до Ялти надвечір 24 липня за всіма правилами: хоча й застарілого типу, але «Лінкольн» і міліцейська машина з мигалкою. Вечерю в установі громадського харчування мотелю, що іменується рестораном, було обставлено з усією можливою для такого випадку помпезністю. Професійні офіціантки, котрі невідомо звідки взялися, одягнуті в малинову шерстяну уніформу за 35-градусної спеки, граціозно пурхали з підносами. Штат ресторану стояв за стійкою «струнко». А всіх постійних клієнтів внаслідок форс-мажорних обставин, «прибрали» з тих місць на веранді, які вони звичайно займають, до задушливого залу, де вони цілком могли відчути свою «другосортність» порівняно з російськими знаменитостями. Утім, пізніше таке явне плазування здалося цілком простимою нешкідливою слабкістю. Пообідавши, «Дюна» відправилася на стадіон «Авангард», на відкриття фестивалю «Кримські зустрічі». Повернулися далеко за північ, коли мешканці мотелю, нічого не підозрюючи, спокійно спали. Театралізована вистава а-ля «привет с большого бодуна», що чекала на них, розпочалося раптово. Гучними голосами, помноженими на передгірну луну, «дюнівці» з’ясовували, у кого залишилися запаси міцних напоїв. Потім довго визначалися з «взаємною повагою». Вибивали чиїсь двері, схоже, за допомогою елементарного повороту ручки з п’яних очей вони просто не відчинялися. І, нарешті, четверо музикантів «Дюни» наполегливо з гиканням, жартами й примовками, залізали через лоджію до номера дівчини-адміністратора своєї ж групи. Звичайно, ці «забави молодецькі» цілком можна було б списати на те, що, мовляв, справа молода, але... «лицарям», котрі штурмували дівочий номер, включаючи й того, чию філейну частину тіла вони довго не могли перетягнути через поручні, давно перевалило за тридцять. Стосовно самої адміністраторки, то її поведінка відзначалася повною непослідовністю: активно допомагаючи втягнути до номера музиканта, котрий лежав на поручнях, вона при цьому нестямно волала, щоб вони цього не робили й лаялася так, що десять портових вантажників, якби ті перебували поруч, знепритомніли б. Як це не дивно, але ні п’яним «дюнівцям», ні тверезим співробітникам мотелю, до чиїх обов’язків входить, між іншим, і підтримка порядку, особливо нічної пори, просто не спало на думку, що поряд сплять люди.
Кумири російської естради й володарі симпатій глядачів, котрі розійшлися не на жарт, угамувалися, коли стало світати. Втомлені безсонною ніччю відпочиваючі полегшено зітхнули. Втім, рано зраділи. О шостій годині ранку їх розбудила все та ж панночка — «дюнівський» адміністратор, котра бігала поверхами й, незважаючи на ранню пору, стукала без розбору в усі двері. Як з’ясувалося пізніше, подібним методом тику, а точніше — стукоту, вона намагалася розбудити членів своєї групи. Те, що в інших номерах можуть жити, а може, навіть спати ні в чому не винні люди, їй, схоже, й на думку не спало.
Мешканці мотелю, котрі наважилися трохи пізніше дізнатися у музикантів, чи є у них совість, залишилися ні з чим: з раннього ранку «Дюна» подалася до іншого готелю радувати його жителів своєю «зоряною» присутністю.
