Близько десяти тисяч приказок, анекдотів та інших примовок зібрав різьбяр Володимир Танцюра з села Голубече, що на Вінниччині. Це не захоплення, а така робота — матеріалізувати народний гумор у малі скульптурні форми, переважно з липи. Його герої — захмелілі козаки та веселi молодиці. Під руками майстра вони відтворюють не тільки побутові, а й політичні випадки українців.
— Спочатку народжується фраза, а потім образи та їхня сцена, — відкриває таємниці майстер. До прикладу, кажуть, що в Росії дві біди: дороги й дурні. А я адаптував цю примовку до України: наша біда — дорогі дурні.
Вироби вінничанина продають у столичних крамницях. Він — офіційний платник податків, ще й дає роботу шести безробітним районного центру зайнятості. Серед фізичних осіб Володимир Танцюра найбільше сплачує до бюджету свого району. А в рідному селі кажуть, що чоловік не хазяїн: грається із ляльками. Кури, кіт та дві собаки — хіба це господарство?
— Мені байдуже. Люди просто не знають, що це за труд. І ціни не знають. Але як мені думати над цим, то я краще щось перефразую.
З останнього:
«Горілка — це ворог, а козак ворогів не боїться».
«Щоб шабля не іржавіла, її треба тримати у великому шматку сала».
Для веселої компанії, яка зібралася за чаркою:
«Життя — віз, гроші — колеса, тож вип’ємо за те, щоб наш віз ніколи не скрипів!»
Насамкінець в око впадає незвичайна статуетка. На вигляд сільський дядько з мішком за плечима обнімається з інтелігентом при краватці та портфелі. За підписом здогадуюсь, що це «Терпи, козаче, отаманом станеш».
