Хочеш їсти — їдь у Росію

РОБОТА ЗНАЙДЕТЬСЯ ДЛЯ ВСІХ

Усе почалося взимку 1995 року, коли на Луганщині розпочалася
реструктуризація вугільної промисловості. Підприємства знижували виробництво,
а люди спізнали, що значить не одержувати зарплату.

«Піонери» зважилися, поїхали і повернулися. Не з порожніми
руками. З Москви було привезено новий гардероб для всієї сім’ї і значну
добавку до бідного сімейного бюджету. Містом поширилися захоплені чутки:
«Ось люди заробляють і живуть же! Поїхали й ми!» І поїхали... На постійному
місці роботи брали безоплатну відпустку, а то й розрахунок, у сумки складали
найнеобхідніше, і народ штурмував транзитний поїзд «Донецьк — Москва».

Москва зустрічала новоприбулих проблемами. Роботу знайти
було нескладно. Найпростіше піти на один із ринків, яких у столиці не перелічити.
Господарі пропонують роботу самі. Оплата — в кінці робочого дня. У 1996
— 1997 роках вона становила 300 — 400 тисяч «російських», на початку нинішнього
року — 700 рублів (новими). Квартиру також знайти нескладно. Можна з господарями,
можна без них. Можна платити щодня (від 10 рублів новими і більше), можна
відразу за місяць наперед і жити у відносному спокої.

Робочий день починається о пів на п’яту — о п’ятій ранку.
До сьомої треба бути за прилавком. Робота не з легких, особливо для тих,
хто в своєму «домосковському» житті ніякого відношення до торгівлі не мав.
Закінчується «забіг» годині о шостій — сьомій вечора. І хочеться тільки
одного — доїхати до нового свого дому, впасти на разкладачку-ліжко і заснути,
що, звичайно, у вас спочатку не вийде.

ВАС «ВІТАЄ» МОСКОВСЬКА МІЛІЦІЯ

Зустрічі з нею — ціла епопея. Охоронці порядку вмить вираховують
вас, коли ви виходите з метро, обов’язково підійдуть і зажадають документа,
що засвідчує вашу особу, а також прописку. А її у вас немає. Як пояснили
мені колишні «москвичі», навіть тимчасову прописку не кожний може собі
дозволити — дорого. А раз документ не в порядку — «Ходімо у відділення!»
або «Платіть штраф!» Одержавши від вас усю готівку, яка є, охоронці порядку
швидко ретируються і через деякий час страхатимуть інших ваших і не ваших
земляків. Більшість примудрилися брати із собою 10, 20 рублів, щоб не було
шкода віддавати.

ЖІНОЧІ ПРОБЛЕМИ

Прибулі на заробітки жінки намагаються влаштуватися в господаря-москвича,
у прибалта, в крайньому випадку — в білоруса, але не в кавказців, бо, якщо
ти молода, гарно виглядаєш — домагання до твоєї персони забезпечені з першого
дня роботи. Погодишся чи ні — особиста справа. У першому випадку чекає
надбавка до зарплати і подарунки, у другому — ліпше пошукати інше місце.

Ринок не єдине місце для постійного заробітку в Москві.
Є фірми, які набирають людей для роботи вдома. Більшість роботодавців вимагає
прописку, рідко не надають цьому значення. Робота різна: від домробітниці,
яка приходить, до постійної сиділки. Надії Михайлівні, викладачеві географії,
потрібні були гроші на операцію дочки. У Москві їй допомогли влаштуватися
в одну з таких фірм. Минулого літа вона була сиділкою, доглядала за двома
старенькими. Обов’язки були нескладні: прибрати, приготувати обід, нагодувати,
змінити білизну, випрати. Діти стариків платили 110 доларів за місяць (москвичі
одержують за таку роботу в 3 — 4 рази більше). Усі залишилися задоволені,
і на операцію вистачило. Цього року робота була важчою: Надія Михайлівна
доглядала за психічно хворою жінкою (фінансове становище її дітей дозволяло
найняти сиділку). Бути з нею треба було постійно — і вдень, і вночі, до
того ж вислуховувати нескінченні причіпки.

ЧОЛОВІЧА РОБОТА

Торгівля, догляд — робота жіноча. Чоловіча робота в Москві
— будівництва і кермо. Водії з України вельми цінуюся. Їх цілком влаштовує
життя в гуртожитку, суворі вимоги, нечасті вихідні й маленька зарплата,
яку вони прихитряються, коли трапиться оказія, відправляти сім’ї. І в державних
АТП, і в приватних фірмах більшість водіїв — українці. Хазяї ними задоволені,
водії радіють уже тому, що мають роботу і їм платять гроші. Додому вони
приїжджають раз на півроку, на два-три тижні. Більше не можна — на твоє
місце вистачає бажаючих.

На будівництві справи йдуть трохи інакше. Не всім щастить
потрапити в фірму з нормальними умовами праці. Чимало робітників живуть
у вагончиках, без зручностей. Деякі «хазяї» відразу забирають у робітників
паспорти — «так надійніше буде». Перші три місяці гроші можуть платити
справно, потім починається «розтягування гуми». Хочеш — чекай свою зарплату,
не хочеш — іди. Таким чином, наприклад, працюють на реставрації музею художника
Полєнова на Арбаті. У вихідний день будівельник відсипається, а якщо йде
гуляти, то не виходить за межі свого району. Міліція хохлів, які приїхали
на заробітки, не любить, а тим і поскаржитися нікому, навіть якщо затримані
незаконно. Зате прості москвичі в більшості своїй ставляться до наших співвітчизників
співчутливо, з жалістю і розумінням ситуації. Тим паче, що приїжджі не
віднімають у них хліб, а виконують ту роботу, до якої столичний житель
не опуститься через мізерну зарплатню та важку працю.

У БІЛОКАМ’ЯНІЙ — КРИЗА. А В НАС УСЕ ОДНО НЕ ПРОГОДУЄШСЯ

Для тих, хто їде до Москви на заробітки не секрет, що поїздки
ці — чималий ризик. Тебе можуть згвалтувати, побити, пограбувати, викинути
на вулицю, програти другові в карти, якщо ти дівчина, звалити на тебе відповідальність
за зіпсований товар або такий, що зник. Зароблене можна й не довезти додому
— «добрі люди» знайдуться і на пероні, і в поїзді. Якщо раптом перед від’їздом
додому дають зарплату, та ще й за кілька місяців, поводитися треба якомога
обережніше. Не виключено, що в сусідньому підворітті ти будеш побитий,
гроші й документи — відібрані. Чимало таких «щасливчиків» повернулися додому
ні з чим, і тепер дякують Богові за те, що живі залишилися. Більше десятка
жителів нашого містечка додому не повернулися взагалі, слідів їх у Москві
відшукати не вдалося. Місцева прокуратура не збуджує карних справ із приводу
смерті чи зникнення — випадок трапився не на «їхній» території.

Навіщо їхати на заробітки? Невже не можна влаштуватися
вдома? У Брянці не можна. Сьогодні — неможливо. Більшість підприємств у
найближчі п’ять років не запрацюють у повну силу. Заборгованість із зарплати
— від трьох місяців до півтора року. Пенсія видана — за квітень.

Звичайно, Росія — не вихід. Ось і в них тепер криза. І
нашим заробітчанам, напевно, гірше за всіх. Однак, виїжджати звідти ніхто
не збирається. А, не дай Бог, і в Москві всі місця будуть зайняті — куди
ми вирушимо?

м. Брянка

ДОВIДКА «ДНЯ»

Брянка — маленьке промислове місто в Луганській області.
Населення на 1 січня нинішнього року — 65,9 тисячі осіб. Природний приріст
населення склав мінус 934 особи. У місті 18 промислових підприємств іще
працюють. У місті працюють 17 шкіл, три профтехучилища, технолого-економічний
технікум. Неофіційний рівень безробіття становить 30%.

№182 24.09.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»