Фотовиставка газети «День» відкрилася в Луцьку 3 квітня з аншлагом, а можна сказати — й переаншлагом. Приміщення бібліотеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, де виставка перебуватиме до 19 квітня, було переповнене. Студенти, інтелігенція не тільки Луцька, а й із різних куточків області, духовенство, представники влади... Днів «Дня» на Волині завжди чекають. Луцьк — особливе місто для газети «День», бо саме в ньому у свій час відбувалися перші після Києва представлення кращих знімків Міжнародної фотовиставки і перша взагалі презентація книжки «Україна Іncognita», яка дала початок цілій серії видань, що змінили світогляд дуже багатьох людей.
Десь за годину ще до відкриття фотовиставки серед натовпу (а багато хто прийшов навмисно раніше, щоб спокійно розглянути знімки) увагу привернув гурт студентів із викладачем. Якось особливо уважно розглядали вони світлини, багато хто тримав у руках записнички. Це виявилася група майбутніх соціальних педагогів, яку на імпрезу привела заступник декана Педагогічного інституту університету Оксана Степанівна Бартків. Студентів вона знайомить із фотовиставкою «Дня» уже років сім. Завжди залишаються і на зустріч із головним редактором газети Ларисою Івшиною. Переконалася, що це — потужний виховний момент, можливість учорашнім дітям із віддалених, навіть за волинськими мірками, сіл побачити й почути те, що має багато в чому допомогти їм по-іншому подивитися на світ. Власне, — побачити цей світ. У студентів Оксана Степанівна завжди знаходить розуміння, вони як губка всотують нове. Самі студенти й запропонували цього року написати невеликі есе про побачене й пережите серцем на фотовиставці «Дня».
Вийшли роздуми не тільки про побачене на світлинах, а й про своє місце в цьому житті, місце у світі України.
«ФОТОВИСТАВКА «ДНЯ» — ЦЕ ФОТОХРОНІКА ЖИТТЯ»
Ірина КРИЩУК: — Випробування загартували українську душу. Я впевнена, що побачене на фотовиставці додасть ще багато «цеглинок» для удосконалення цієї душі. Це найправдивіший літопис останнього року, який пережила Україна та українці. Дивлячись на обличчя на світлинах, розумію: ми вже живемо в іншій державі, ніж навіть рік тому. Нехай війна живе тільки у світлинах, у нашій пам’яті, а повага і шана до тих, хто захищав нас, у нашому серці. Щиро дякую Ларисі Івшиній за її чуйність і заклик до збереження миру на Землі.
«НЕ ВТРАТИТИ ЛЮДЯНОСТІ Й ДОБРОТИ»
Богдана ПРОКОПЧУК: — Мені дуже сподобалася світлина Максима Люкова «Тепло людини». Юнак-майданівець тримає на руках цуценя, позаду нього — вогонь, руїна... Ця світлина підтверджує, що український народ зберігає свою доброту, навіть якщо в країні триває війна. Мені дуже сподобалася фотовиставка, бо такого рівня світлини зриміше передають атмосферу часу, подій. Ми бачимо на них українців різними. На одних світлинах — біль і страждання, на інших — радість та любов. Тому роблю висновок, що попри всі випробування ми залишаємося незламними, ми віримо в краще майбутнє для своєї держави.
«КРАЇНА ПИШАТИМЕТЬСЯ ЦИМИ ЛЮДЬМИ»
Марта ВАВРЕНЮК: — Після перегляду фотовиставки я зрозуміла, що доля нашої країни — в наших руках Ми не повинні сподіватися на когось: на президента, Європу, світ... Нам ніхто не допоможе, якщо ми самі не будемо йти вперед, а просто нарікатимемо й не старатимемося нічого змінити. Адже перший крок ми вже зробили й не маємо права відступати назад. Хоча б тому, що за краще майбутнє України вже віддали свої життя найкращі її люди. Вразили багато світлин. Епізоди і люди, зафіксовані на них, вже увійшли в історію. Але ми повинні розуміти, що від нашої, навіть маленької, участі, допомоги може залежати чиєсь життя. Тому не маємо стояти осторонь подій, які стосуються майбутнього країни.
«ПАТРІОТАМИ СТАЮТЬ І ТІ, ХТО НІКОЛИ ПРО ЦЕ НЕ ЗАДУМУВАВСЯ»
Олеся ЗУБРИЦЬКА: — На фотовиставці «Дня» представлено півтори сотні світлин. Не можна виділити жодної, бо кожна вражає. Ці світлини «родом» із нашого ще недавнього минулого. І навіть якщо ти жодного разу не був на Майдані, з кожною світлиною відчуваєш, як у душі прокидається патріотизм, навіть у тих, хто ніколи про таке почуття й не задумувався. Хочеться творити добро й допомагати українському народові. Ми бачимо на світлинах очі людей, які самі пережили ті події, бачили те, що неможливо описати словами. І не треба їх ні про що запитувати. Їхні очі все вам скажуть. Гірко усвідомлювати, які жахливі події пережила Україна. Проте це вже сталося. Залишилося сподівання, що й неоголошена війна проти України закінчиться, головне, щоб були віра, надія в перемогу. Такі почуття й отримуєш на виставці.
«СИМВОЛ СИЛИ НАРОДНОГО ДУХУ»
Ганна НОВАК: — Нас спіткало найгірше, що могло статися, — війна. Але ж починалося все з того, що народ відстоював свої права, хотів жити на благо своєї країни, а не на благо кишень депутатів, протестував проти міліцейського свавілля. Де ж у цей час була наша влада-держава? Правильно зазначила на відкритті фотовиставки Лариса Івшина, що ми мали ілюзорну державу... Фотовиставка «Дня» повертає нас у важкі для серця спомини. Але вона показує реалії справжньої України, а не підроблені картинки «непокірних владі людей». Світлина Миколи Тимченка «Майдан. Хроніка. Київ. 18 лютого 2014 року» розповідає про велику силу та мужність простих людей. Боєць із внутрішніх військ робить перев’язку очей простому, як кажуть, громадянину із закривавленим обличчям. Але тут є два елементи, які дають нам надію та віру: усмішка, яка таки проривається крізь уста героя; зігнута в кулак рука — вона і символ перемоги над болем, але й символ сили народного духу.
«ТЕПЛО ЛЮДИНИ» / ФОТО МАКСИМА ЛЮКОВА
Світлина сильна тим, що показує: людина має залишатися людиною в будь-якій ситуації, діяти так, як підказує серце та її моральні цінності. Які треба сповідувати. Кожна зі світлин має свою історію, своє бачення одного дня нашої історії. Але в усіх є спільне: радість, коли є перемога; співчуття, коли є втрати; єднання, співпереживання та любов, а найголовніше — ці світлини додають віри в краще майбутнє. Ми не обираємо, де нам народжуватися, не обираємо собі долі, але ми можемо багато чого змінити. Тому навіть один день — це маленький крок до великої справи. Спасибі газеті за ці відчуття.
«А ЩО ЗРОБИЛА Я ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ПОКРАЩИТИ ЖИТТЯ КРАЇНИ?..»
Зіновія ЗАРЕМБА: — Світлини від газети «День» збирають біля себе багато людей. Бо ця фотовиставка відображає найактуальніші події життя нашої держави. Світлини, просякнуті болем, не залишають нікого байдужим. До сліз в очах, до тремтіння колін було важко дивитися на наших воїнів-героїв, які ціною власного життя намагаються відстояти цілісність і незалежність держави. У пам’ять закарбувалася світлина «Біль» (Майдан. 20 лютого). Фотовиставка змушує думати. А що зробила я для покращання свого життя, життя своєї країни?.. Чи заслужили бійці такої долі, що з ними буде далі?.. Що ми можемо для них зробити?.. Питання наче прості, але викликають так багато думок.
Фотовиставка «Дня» в Луцьку триває до 19 квітня у бібліотеці Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Незважаючи на свята й вихідні, люди ідуть, щоб побачити те, про що так багато чули, те, що дасть поживу для розуму та серця.
