Про необхідність посилити її дієздатність, організаторську,
спонукаючу та регулюючу функції останнім часом активно говорять в оточенні
Президента, у колах, що співпрацюють з президентською адміністрацією. Характерною
в цьому відношенні є стаття пана А.Гальчинського («День», №81) ,
з провідним гаслом: «Сильна держава — сильна економіка». Напевно ж, не
лише від себе особисто пан Гальчинський заявляє, що економічний лібералізм
непридатний і навіть шкідливий у нинішніх наших умовах, а зразком для наслідування
нам слід обрати країни Південно-Східної Азії (їх ще називають новими індустріальними
країнами чи «азіатськими тиграми»), де локомотивом прискореного розвитку
стала широка і рішуча присутність держави в економіці.
Не будемо тут з’ясовувати, як було у нас з тим «лібералізмом»
і чи можна називати ним безпардонну «прихватизацію» майна і розкрадання
держресурсів в умовах правового хаосу, зокрема особами «радянського гарту»,
здеморалізованими падінням «великой страны». Така компенсація втрати минулого
— можливо, цікава для психолога тема, та ми зараз не будемо розпорошувати
свою увагу.
Отож, хай так: напружити всі м’язи і стрибнути вперед —
по-корейськи чи тайванськи... Аби стрибнути!
Та ось проблема: «Як відновити дієздатність нашої держави,
зробити її силою, спроможною радикально змінити економічну, а відтак і
соціальну ситуацію, забезпечити реальне поглиблення реформ, швидше економічне
зростання та збалансований розвиток? — запитує пан А. Гальчинський і визнає:
— Будемо відвертими: чітких відповідей на це запитання в нас не існує;
воно достатньою мірою лишається неосмисленим навіть теоретично».
Давайте візьмемося не за теоретизування, а за справи раціональні
і практичні.
На моє переконання, для посилення дієздатності держави
необхідно передусім усіма можливими способами, випробуваними у країнах
розвинутої демократії, покінчити з якимсь ірраціональним негативним відбором
кадрів держчиновників. Треба запровадити таку постійно діючу систему контролю
(в т.ч. з участю громадських інституцій) за діяльністю держапарату, яка
би безперервно тестувала його провідні кадри та інтелект, порядність і
професіоналізм. А схильним до особистої безвідповідальності, безглуздої
імітації активної діяльності, піддатливим спокусі хабарництва не місце
в структурах державної служби!
Наступне. Усі державні чиновники повинні бути справжніми
патріотами нашої держави, української нації, а не якимись «безрідними»
космополітами, бо ось і німець уже зауважує, що «в Україні групи, які прагнуть
сконцентрувати у себе великий обсяг влади, не завжди керуються національними
інтересами — дуже часто в їхніх мотивах переважає корпоративний і особистий
інтерес». (В. Шнайдер-Детерс, Фонд Ф. Еберта — «День» №90).
Знесилюють державу постійні непорозуміння між різними центрами
влади. Усе-таки «господарем у домі» має бути демократично сформований легітимними
і відповідальними політичними силами уряд. Власне, узгоджений стратегічний
план дій уряду на час його каденції має бути головним у країні. Важко сказати,
як цьому прислужаться результати квітневого референдуму, про який згадує
у висновках А. Гальчинський.
А ще дозволю собі такі «аматорські» зауваження, суто економічні.
Попри здійснювані трансформації, в країні немає відгуку на потреби ринку.
Причина? Бо засоби виробництва здебільшого в руках не тих людей. І друге:
досі нема національного ринку, а є ринки замкнуті обласні, тому конче потрібні
не лише українські транснаціональні компанії для роботи на експорт, а й
трансобласні, з розвиненою мережею роздрібної торгівлі в різних регіонах.
ЦИТАТНИК
Треба припинити розмови про те, що Україна — велика держава,
і не треба прагнути до цього, як не прагнуть Швеція, Нідерланди, Бельгія,
Угорщина, Чехія, Польща, Словенія — також не світові держави. Проте живуть
вони краще за нас. Треба прагнути підвищувати рівень життя, а решта прийде
саме. В України, принаймні формально, непогані ресурсні передумови для
цього.
Євген ЩОГОЛЬ, Харків
Прикро за нашу Україну, багату на природні ресурси і розумних
людей. Однак не хочуть люди бути господарями у власному домі, беремо кредити
і використовуємо їх аж ніяк не на розвиток економіки. А «виповзти» з боргів
намагаються за рахунок народу, що зубожів. Я закінчувала економічний вуз,
але тепер виявилося, що це нікому не потрібно... Думаю, що Україні ніколи
не вийти з боргів та вбогості і не стати розвинутою державою, якщо не зміниться
психологія наших людей.
Марина КОЛОМІЄЦЬ, Харків
