На вулиці Уманській, 14 зростають стіни нового храму Преподобного Сергія Радонезького. Будівництво явно вступає до завершальної стадії — вже видно, що це саме собор, хоча ще без хрестів і куполів. За його стінами, які зводяться, в глибині паркової зони, стоїть дерев’яна каплиця, в якій нещодавно почали служити літургію. Наступного року почнеться зведення ще двох корпусів храмового комплексу, в яких планується розмістити недільну школу і центр соціальної допомоги.
Нещодавно ця каплиця мало не згоріла, зазнавши нападу представників маргінальних ліворадикальних організацій: «Че Гевара» і «Збережемо старий Київ». Правду кажучи, їхні члени, які представляються як «істинні» марксисти чи комуністи, не мають ніякого стосунку до лівої ідеї, а заробляють собі на хліб організацією блокування дозволених будівництв під прикриттям марксистських гасел.
Саме представники цих організацій 6 червня 2008 року зламали й намагалися спалити дерев’яну огорожу, яка захищала будівництво, а на Трійцю «невідомими» за тією ж схемою було підпалено каплицю. Проте, незважаючи на те, що стіни дерев’яної споруди палії сильно полили бензином, вогонь згас, так і не розгорівшись, що віруючі вважають дивом. Радник Н. Карпачової колишній депутат Верховної Ради від КПУ Василь Терещук особисто керував процесом «перемоги» над огорожею. При цьому, його підручні скандували: «Геть попів із гаю», «Церкви і борделі за окружну дорогу» і аналогічні, ще менш політкоректні, гасла.
Проте, ще до появи цих громадян будівельникам храмового комплексу майже рік доводилося витримувати справжню облогу недоброзичливців. Мешканці Уманської та сусідніх вулиць вітали будівництво храму і соціального комплексу при ньому. У цьому районі, який примикає до залізниці, де і дітям грати ніде, привільно себе почувають лише безпритульні і наркомани. Проте не всі представники місцевої влади сприйняли роботу церкви як благо для району. Дехто вирішив, що благо району неможливе, якщо їх матеріально не «простимульовано» особисто.
У зв’язку з цим уже 10 вересня 2007 року на будмайданчик відбувся перший набіг найманців, чисельністю 100 – 150 осіб, під головуванням Леоніда Йосиповича Жегінаса. Вимоги були ті ж, що згодом у «лівих» В. Терещука і зводилися до пропозиції пошукати для собору інше місце.
Мета «акції залякування» стала зрозумілою вже за декілька хвилин. З громади банально вимагали грошей, дохідливо натякали з ким і за скільки можна вирішити питання, тоді акція припиниться, і будівництву ніхто не заважатиме. Але громада відмовилася від такого роду «добрих послуг», після чого будівельні роботи блокувалися декілька місяців. Причому кожного разу вимоги прийшлих були різні: то повернути землю, то не допустити вирубки дерев. Так тривало практично до початку 2008 року, і потім все вщухло, щоб за деякий час поновитися з новою силою.
Цього разу противники будівництва храму зробили ставку на якусь Олену Котову, яка «торпедуючи» позовами суди і прокуратуру, послідовно залучала до блокади будівництва всі діючі в районі і околицях організації та партії. У міру того, як одні, розібравшись, йшли, вона знаходила нових. Допомагав їй боротися з церквою депутат Верховної Ради комуніст Цибенко, який подав разом із Котовою скаргу до прокуратури. На підставі цієї депутатської скарги прокуратура вчинила позов до Київської міськради, вимагаючи визнати незаконною ухвалу про виділення землі. Але, суд, який розглянув цю справу 11 липня 2008 року, в задоволенні позову відмовив.
Котова не засмутилася й виступила автором ще одного позову до суду — цього разу відповідачем має стати місто. Слухання пройшли 29 вересня цього року і в черговий раз підтвердили правоту будівельників собору.
Віруючі, під керівництвом голови парафіяльної ради Ярослава Шовкеника, незважаючи на всі перешкоди, продовжують зведення храму. Собор зростає і скоро його майбутні парафіяни зможуть розпочати внутрішню обробку храму. Якщо їм, звичайно, не перешкодять в останній момент ті, хто, нічого не створивши сам, намагається знищити створене чужими руками.
