Справді, властям вельми зручно іноді обмежувати права громадян на отримання об’єктивної інформації деякими «особливими державними інтересами». У той же час мені пощастило належати до тієї хвилі демократії початку 90-х, перед якою рідко який бюрократ міг устояти. А вже коли мені випало очолити депутатську комісію у справі розслідування сприяння ГКЧП на Харківщині, то і поготів.
Нам звітував губернатор, детально пояснював особливості роботи керівник КДБ області... Я познайомився з тогочасним заступником В’ячеслава Чорновола на Львівщині, головою антиГКЧПістської комісії Миколою Горинем. Майбутній правонаступник губернаторського поста, один із трьох братів знаменитого роду громадських діячів, у побуті мила людина. Однак вони тоді дали комуністам на всю Україну, і навіть СРСР. А в чомусь допомогли і нам: докази причетності КПРС до путчу були «забійними». Та й під час «узяття» та опечатування обкому найвищі чини області горячково давали нам такі пояснення, які у звичайних умовах із них не вирвати...
А от нині протидія отриманню інформації виявилася зовсім не там, де насамперед можна було б чекати. Наш товариш, відряджений до «демократичної» Москви за «корінними» доказами, повернувся більш як ні з чим. Із ним просто не захотіли розмовляти: імперія, навіть розвалюючись, зберігала столичне чванство. Щоправда, це було корисно хоч би як ліки від псевдослов’янофілії...
Моя депутатська діяльність тісно звела мене з необхідністю добування інформації в чиновників. І знову ж — як по-різному склалися обставини! Перший яскравий епізод пов’язаний із періодом, коли збіглися дві важливі передумови. З одного боку — могутня народна ініціатива на чолі зі сміливою і досить незалежною майбутньою юристкою Владою Батиргіреєвою. А із другого — бажання кандидатів на посаду народного депутата допомогти багатьом в абсолютно реальній і життєво важливій справі. Суть конфлікту полягала в тому, що під, здавалось би, слушним приводом будівництва Бюро із працевлаштування Московського району на місці проектованого будмайданчика стали вирубувати дерева, власноручно посаджені мешканцями із саджанців...
І коли керівництво бюро відмовило нам в отриманні копій дозвільних документів, ми не стали чекати. А, використавши моє депутатське право, звернулися із запитами у всі інстанції. Ну, а якщо додати, що майже всюди ми з’являлися, як мінімум, удвох (повноважний представник народу — Влада Батиргіреєва і від вищої представницької влади в області — я), то зрозуміло, що ми не могли не перемогти. І на черговому засіданні міськвиконкому мер Євген Кушнарьов, який правильно оцінив ситуацію, підписав і урочисто оголосив розпорядження, що відміняло незаконне будівництво. Справа в тому, що попутно ми із Владою розкопали безліч невідповідностей законодавству, екологічним і технічним нормам.
Треба сказати, що народ був налаштований рішуче — чергували біля екскаваторів ночами. І мало не на руках готові були виносити і бетонні брили, і робітників, які вимушені були виправдовуватися, — таким великим був праведний гнів. Залишалося тільки грамотно допомогти.
Підбадьорений успіхом, я намагався розвинути його в тому ж напрямі, але вже на своїй «малій батьківщині», околиці, де народився і прожив півстоліття. Чиновник районного масштабу влаштував собі там бетонні катакомби, неабияк підім’явши природу. Проте коли я звернувся із запитами в ті ж інстанції, які так дружно допомагали нам напередодні, то очікуваної об’єктивної інформації не отримав. Причин декілька. Закінчувався термін моїх депутатських повноважень, і чиновники це розуміли... Та й народ, хоч і звертався до мене, але поводився зовсім не так, як у першому випадку. А так, знаєте: ти нам зроби, а ми подивимося, чи вийде...
Ось вам і реальна відповідь. Там, де населення перетворюється на народ, всюди перемога неминуча, і в отриманні інформації також. Там же, де народонаселення вичікує, чи не знайдеться чергової відчайдушної голови, будь-який успіх, і в справі отримання інформації, якщо і не випадковий, то епізодичний.
Однак, загалом, питання не безнадійне. Специфічніші випадки вимагають спеціального розгляду. Але, в принципі, умови успіху зводяться до аналогічних аргументів — наявності законодавчої обгрунтованості та здорового завзяття в досягненні мети. А воно, в свою чергу, вимагає зваженої сміливості. А остання — відповідно забезпеченості підтримкою як тією ж нормативною базою, так і матеріально-часовими чинниками.
Ну, а вже якщо ваша справа є справедливою і народ — за вас, а ще краще — вимагає від вас перемоги, то їй нічого не залишається, як реалізуватися!
