Тиха елегійна погода, малолюдні стежки і пожвавлення та гамір біля давнього єврейського кладовища, точніше його залишків, — то кілька чоловіків викопували невеличкі ями у землі для встановлення інформаційного стенду. Його підніжки дофарбовували, через це у повітрі розповсюджувався запах фарби, — таку картину ми застали літнього дня у Кирилівському гаю. Група киян зібралась разом та встановила інформаційний стенд біля давніх поховань, щоб громадяни знали, що це за місце, шанували його і не кидали сміття на надгробні плити. Саме з прибирання території пам’яті і почалась вся ця історія два місяці тому («День» писав про проблему у статті «Засмічена... пам’ять» у №108 від 23 червня 2015 року).
Екологи звернулись до КМДА із проханням прибрати сміття зі старого Лук’янівського єврейського цвинтаря. Оскільки реакція була лише на словах, активісти прийшли на кладовище з рукавичками та сміттєвими пакетами і взялись до роботи самостійно. Як звітував тоді у соцмережах організатор прибирання Петро Тєстов, назбирали кількадесят пакунків і принесли їх до КП УЗН Шевченківського району, яке розташоване за кількадесят метрів від кладовища. Щоб влада хоча б вивезла сміття, куди слід.
НІЧИЙНА ТЕРИТОРІЯ
Правда, керівник КП «Київзеленбуду» Сергій Симонов обіцяв активістам, що самі обов’язково займуться прибиранням. «Я інтуїтивно очікував якогось «підступу». Спочатку боявся, щоб робітники разом зі сміттям не «викинули» залишки пам’ятників та могильних плит. Але виявилось все банальніше: прибирання «по-зеленбудівськи» полягало в тому, що вони згребли сміття зі схилу в яр, викопали там декілька ям — і закопали його!», — прокоментував Петро Тєстов результати роботи комунальників. І показав, як унизу урвища, де полишались частини могильних плит, заховавшись між високими деревами, виднілись латки свіжонасипаного піску. Саме там заховане сміття.
У 1990-х РОКАХ ЄВРЕЙСЬКА ГРОМАДА САН-ФРАНЦИСКО ОБЛАШТУВАЛА НА ТЕРИТОРІЇ ЦВИНТАРЯ НЕВЕЛИКИЙ МЕМОРІАЛ, ПІДНЯВШИ ЧАСТИНУ ПЛИТ ЗІ СХИЛІВ. БІЛЬШЕ ЗА УПОРЯДКУВАННЯ НІХТО НЕ БРАВСЯ
До цього активісти надіслали на адресу КМДА низку звернень: просили не тільки прибрати, а й упорядкувати територію, поставити інформаційні таблички та огорожу. Отримали банальні відписки, що єврейським некрополем опікується ритуальна служба КП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування». Хоча спочатку версія, хто ж відповідальний за територію, суттєво відрізнялась. Точніше — їх було одразу декілька: і Департамент житлово-комунальної інфраструктури, і Міністерство культури. У підсумку крайньою виявилась ритуальна служба. На запит «Дня» тут відповіли, що територія єврейського кладовища не їхня. А від директора КП «Київзеленбуд» Сергія Симонова видання отримало повідомлення наступного змісту: «На жаль, трапляються випадки стихійного накопичення будівельних та побутових відходів. Нещодавно у Кирилівському гаю, де знаходяться залишки могильних плит, було прибрано та вивезено три кубічних метри сміття. Крім цього, щорічно проводяться толоки за участю небайдужих киян. Принагідно, закликаю киян поважати пам’ять та нашу історію».
ПОЗИЦІЯ КОМУНАЛЬНИКІВ — «БЕЗ САМОДІЯЛЬНОСТІ»
Та справа не лише у прибиранні, а у збереженні місця, де ще на початку минулого століття було єврейське кладовище. У 60-х роках за рішенням радянської влади воно було закрите, частину поховань перенесено на інші цвинтарі, а частину просто згребли спецтехнікою у яр. Пройшло стільки часу, а все лишилось без змін. Історія, якої б громади та національності вона не стосувалась, не повинна заростати бур’янами. Мабуть, ніхто б з нас не хотів, щоб на могилі, де поховані наші рідні, валялись пляшки чи недопалки.
«Чому була ідея поставити стенд, щоб показати внесок євреїв у розвиток міста? Бо їх у нас була значна частина на той час. А на кошти єврейської громади було побудовано політехнічний інститут, млин Бродського, розвивалось пароплавство по Дніпру, прокладені трамвайні колії, — додає Петро Тєстов. — Єврейська громада Сан-Франциско, зауважте, не українська, у 1994 році трішки облагородила маленький меморіал, на якому інколи вандали б’ють та руйнують плити. Протягом тривалого часу усе було жахливо засмічено, ми думали цим займатись у 2013 році, але почались події Майдану, потім війна».
Петро Тєстов розповідає, що зрадів би, якби цієї справою зайнялись столичні чиновники. Наприклад, зробили тут стежку пам’яті, якщо є можливість, попіднімали плити з яру. Активіст наводить приклад Івано-Франківська, де на місці старого цвинтарю відновили частину поховань та зробили меморіальний парк.
Київські чиновники теж дещо таки зробили. Після розголосу проблеми у ЗМІ «Київзеленбуд» встановив табличку, що це парк «Кирилівський гай», пам’ятка садово-паркового мистецтва, тому смітити і паплюжити святе місце тут зась. А коли стенд активістів уже стояв міцно на двох ніжках майже по-сусідству з комунальним, до активістів прийшов представник «Київзеленбуду», вимагав показати дозвільні документи на встановлення таблички. «Ми не проти, але будь-яка діяльність має погоджуватись із керівництвом. Якщо нема погодження, будемо писати у відповідні інстанції — на підставі чого це зроблено, хай займаються цим правоохоронні органи», — прокоментував «Дню» чиновник. Однак після спільної екскурсії урвищем позиція комунальника трохи пом’якшилась, і обидві сторони домовились про співпрацю.
ЗІБРАТИ В ОДИН КОМПЛЕКС
Активісти планують встановити ще декілька інформаційних табличок на єврейському цвинтарі. І нарікають, що єврейська громада дуже пасивна у збереженні пам’яті про своїх же предків. Хоча кілька років тому інтерес до теми був значно більшим. Коли запрацював Громадський комітет для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, експерти єврейської спільноти реагували на пропозиції наших діячів, як упорядкувати територію, які пам’ятні знаки поставити, де мають бути межі кладовища. У викладеній на сайті Комітету переписці бачимо, що є підтримка окреслених меж цвинтаря, але заплановані синагоги, мечеті, футбольне поле (котре, між іншим, таки з’явилось) та інші заходи для перетворення цієї зони у парк — є неприпустимим, бо це робиться на могилах невинно загиблих людей.
А нещодавно з’явився указ Президента про створення оргкомітету з підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру у вересні 2016 року. За цим же указом до 1 грудня 2015 року планується провести міжнародний конкурсу проектів перспективного розвитку заповідника! Це при тому, що територію лук’янівських поховань досі не передано в одні руки. І як бачимо, не завжди можна знайти крайнього, хто ж має прибрати територію.
За словами Віталія Нахмановича, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, треба передати колишні кладовища і ті ділянки, що не увійшли до складу заповідного комплексу, Інститутові національної пам’яті. «З боку інституту є розуміння, але мають бути відповідні рішення уряду. Тоді вже експерти повинні розробити концепцію облаштування меморіальної території», — додав Віталій Нахманович. Та, на жаль, проблему з упорядкуванням меморіального комплексу задавнено. Соромно.
