Пам’ятається, кілька років тому експерти ВООЗ узялися дослідити українську медицину. Вони довго ходили по лікарнях і поліклініках, спілкувалися з рядовими лікарями та чиновниками. Від’їжджаючи, сказали: «Так, ви праві, ваша медицина хворіє. Діагноз — катастрофічне ожиріння». Йшлося насправді про, здавалося б, цілком очевидні речі. У великих містах і райцентрах величезні за площею лікарні можуть обслуговувати «аж» 20—30 пацієнтів на тиждень. Але при цьому мають штат у кілька сотень осіб, опалюються, прибираються і, найголовніше, отримують бюджетні гроші за кожне ліжко, що є в наявності. Неважливо, що воно порожнє. За традицією на підсумкових колегіях міністри й замміністри констатують: 90% коштів іде на утримання медичних закладів та зарплату. Тим самим пояснюючи, чому лікуватися українцям доводиться за власні гроші. Донедавна це, схоже, всіх влаштовувало. Сьогодні ж розпочато реорганізацію лікарень і диспансерів. Але ті, кому доведеться «ущільнюватися», не хочуть чути слів «рентабельність» і «економія».
У що виливається реформування насправді, спробували розібратися кореспонденти «Дня», побувавши в двох райцентрах Київської області — Ржищеві та Білій Церкві. Ржищев знаходиться лише в сотні кілометрів від столиці. Його міська лікарня розрахована на 80 ліжок, однак хворі вважають за краще їздити лікуватися або до Кагарлика, або до Києва. Іншого виходу у них просто немає. На одного пацієнта тут виділяється... 23 копійки на день.
Тому єдине, на що він може розраховувати, — це хліб. На сніданок і на обід — вечеря у Ржищевській міській лікарні не передбачена. Але найголовніше — це лікування. Уявіть собі інфекційне відділення, в якому «забули» про ізольовані палати, або хірурга, що миє руки з чайника перед операцією — в лікарні часто бувають перебої з водою. А ще тут відсутній фахівець-анестезіолог, тому всі питання щодо наркозу взяли на себе медичні сестри — люди з середньою спеціальною освітою. Пологове відділення лікарні минулого року знадобилося всього 36 жінкам. А значить загалом лікарі займалися справою днів 50 з 365-ти. Їхнім пацієнткам ще пощастило. Адже на питання «Дня», чи зможуть вони впоратися з ускладненнями, що час від часу виникають при пологах, головний лікар лікарні Любов Апостол, не задумуючись, відповіла — ні.
Сьогодні начальник обласного управління охорони здоров’я Ігор Басистюк пропонує закрити два відділення — інфекційне та пологове. Інші ж перевести на денний стаціонар. На його думку, хворим буде набагато краще перебувати цілодобово в Кагарлиці, де умови та обладнання дозволяють надавати якісну допомогу. Але ржищевський персонал проти. Незважаючи на те, що питання працевлаштування лікарів, яких скоротили з роботи, зобов’язуються вирішити, тут вже киплять пристрасті. Медики заявляють про цілеспрямований тиск на них і лобіювання облздоровом лише власних інтересів.
Показово, що майже за аналогічним сценарієм розвивається нині й іще один конфлікт — цього разу в Білій Церкві. «Жертвою» виявився онкологічний диспансер. У планах облздорова перетворити його на спеціалізований центр та «оселити» в міській лікарні №2. Варто визнати, що цей диспансер для жителів Білої Церкви має особливе значення. Щорічно кількість онкохворих тут збільшується на 4%. І «ракова» статистика міста, яке знаходиться в четвертій зоні радіаційного забруднення, перевищує средньоукраїнські показники. Саме з цієї причини вузькі коридори поліклінічного відділення диспансеру завжди переповнені. Важко знайти й вільні місця в стаціонарі. Враховуючи підвищений попит, облздоров пропонує диспансеру площу. За словами І. Басистюка, переїхавши, він отримає просторі палати, де пацієнти зможуть розміститися по четверо. До того ж лікарня надасть свою реанімацію і умови для діагностики. Сьогодні, наприклад, УЗД і ендоскопію диспансер змушений робити в одному кабінеті. Не найприємніша обставина, якщо враховувати, що пацієнти заходять на процедуру по двоє, і їх стать до уваги не береться. Крім того, через відсутність реанімації недавно прооперовані хворі змушені знаходиться в загальній палаті. А значить, не виключені перехресні інфекції.
У той же час персоналу диспансеру ці доводи здаються непереконливими. І справа навіть не стільки в тому, що хтось виявиться безробітним. На думку головлікаря Ярослава Колесника, реорганізація зведе нанівець усі успіхи диспансеру щодо виявлення захворюваності. Адже він сьогодні має статус обласного, а значить приймає мешканців навколишніх сіл. Якщо ж онкоцентр буде підпорядкований лікарні №2, то автоматично набуде міського значення з відповідним фінансуванням. Є й інші «але». Як заявляють представники громадських організацій онкохворих, нова «прописка» істотно ускладнить життя пацієнтів. У багатоповерховому приміщенні лікарні рентген-кабінет знаходиться в одному кінці, лабораторія — в іншому. Бентежить і той факт, що відтепер усі стоятимуть в загальній черзі, незалежно від стану здоров’я.
Проте, остаточного рішення ніхто ще не прийняв. Зважувати всі «за» і «проти» домовилися спокійно за «круглим столом» за участі й пацієнтів, і облздорова, і лікарів диспансеру. Насторожує у цій ситуації лише одна обставина: що буде з будівлею диспансеру, якщо центр все ж буде створено. В обласному управлінні охорони здоров’я стверджують, що там «поселиться» нове — фармацевтичне — відділення медичного коледжу. Але Білою Церквою вже ходять чутки про можливу приватизацію і перепрофілювання будівлі.
Ці дві історії дуже показові. Хоча б тому, що демонструють істинні настрої як лікарів-практиків, так і чиновників. Очевидно, коли реорганізацію затіють в інших областях, пристрастей, а значить, і широких дискусій за участі пацієнтів, лікарів і чиновників також не уникнути. Проте, ніхто й не говорив, що реформувати легко. Ті ж міжнародні експерти передрікали: будь-які спроби щось змінити в українській медицині відразу перетворяться на серйозну політичну проблему.
