йшлося про архіважливі, що стосуються нас всіх, питання. А саме —
про забудову та розвиток центральної частини Києва.
На запитання численних журналістів відповідали дуже поважні люди, власне,
перші особи в українській архітектурі та містобудуванні. Серед інших були
присутні голова Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики
України Володимир Гусаков, президент Української академії архітектури Валентин
Штолько, президент Спілки архітекторів країни Ігор Шпара.
Головною новиною прес-конференції стало повідомлення про засідання Кабінету
Міністрів (19.06.98) з питань регулювання забудови й реконструкції Києва.
Там було відзначено незадовільний стан діяльності Головкиївархітектури
і особливо головного архітектора міста Сергія Бабушкіна в 1997—98 роках.
Такі висновки стосуються, насамперед, відсутності стратегічних планів забудови
і реконструкції міста, нерівномірного розподілу коштів і робіт між районами
Києва, а також недостатньої уваги до історичної архітектурної спадщини.
Кабінет Міністрів ухвалив ряд контрольних заходів та рекомендував голові
Київміськради звільнити з посади Сергія Бабушкіна. Рекомендовано також
(неясно тільки, кому?) «розглянути комплекс проблем і подати на затвердження
уряду заходи щодо поліпшення містобудівного розвитку ... столиці України».
На прес-конференції з вуст високих спеціалістів пролунало чимало звинувачень
в адресу пана Бабушкіна. Звинувачень, які могли би висловити багато киян.
Тут і катастрофічне збільшення щільності забудови у центрі, хронічний стан
Львівської площі та Львівської станції метро; ще закинули головному архітектору
недостатню увагу до «візуальних панорам міста». Головкиївархітектуру звинуватили
ще у знищенні багатьох історичних пам’ятників міста. Однак на запитання:
«Які конкретно пам’ятки були зруйновані?» присутні не змогли відповісти
(!). Виявилося також, що досі не існує законодавчого, так би мовити, реєстру
пам’яток. Останні два роки погіршилися також організаційні аспекти роботи
Головкиївархітектури. Можна було зрозуміти, що пан Бабушкін запровадив
там «культ особистості», всі рішення приймає самочинно. Зокрема, він начебто
усунув з ужитку такі інститути, як конкурсні проекти та їх широке обговорення
громадськістю міста. Він «сам» проектує, «сам» будує, замість того, що
займатися стратегією забудови.
На превеликий жаль, на прес-конференції Сергій Бабушкін не був присутній.
Як пізніше з’ясувалося, головного архітектора не було також на засіданні
Кабінету Міністрів, де обговорювалися справи забудови столиці, а також
його посада. Щоб з’ясувати точку зору другої сторони, кореспондент газети
«День» зв’язався із паном Бабушкіним.
За його словами, головний архітектор не може пояснити ту кампанію нападок,
якій сьогодні підлягає діяльність Головкиївархітектури. «Може та причина,
що одні працюють, а інші пишуть листи нагору. Я у своєму житті не написав
нічого подібного: мені просто ніколи. Хотів би ще звернути увагу на той
факт, що справа роздута зовсім не Українською академією архітектури чи
Союзом архітекторів, а окремими особами, які свою власну заздрість видають
за голос суспільства.» Пан Бабушкін вважає, що немає ніяких підстав звинувачувати
його в авторитаризмі, бо всі важливі проекти обговорюються на широкій містобудівній
раді, а конкурси проектів як провадилися, так і провадяться. Він також
запевнив киян, що не зруйнував у своєму житті жодної історичної пам’ятки.
А на запитання щодо стратегії забудови Києва відповів: «Досі ми спираємося
на корегований генеральний план реконструкції столиці, затверджений 1986
року». Це, звичайно, не дуже переконлива, навіть сумнівна відповідь, зважаючи
на зміну історичних декорацій. Чи була, наприклад, передбачена у генеральному
плані 1986 року та кількість банків у центрі міста, які збудовані або будуються
зараз?
З приводу стратегії забудови Києва президент Української академії архітектури
пан Штолько повідомив, що з 1994 року над такою стратегією працює академія.
Тоді мабуть Головкиївархітектура нехтує стратегічний план і рекомендації
Української академії архітектури? Виявляється, що ні, бо ця стратегія так
і залишилися на початковому етапі її розробки. Але хто ж тоді має її укласти?
Можна було зрозуміти, що пан Бабушкін. Нам, однак, здається, що головний
архітектор міста має будувати, а давати наукові рекомендації — то святий
обов’язок Академії та інших високих організацій.
І так воно у нас і йдеться. Одні — енергійні — будують, руйнують, риють,
насипають; їм ніколи спинитися і подумати. А інші пишуть листи до Кабінету
Міністрів, замість того, щоб терміново розробити, обговорити і затвердити
новий, науково обгрунтований генеральний план розвитку Києва.
I
