Хуберт Кампа цікавиться богослов’ям та займається іконописом, корінний поляк, який душею з українцями. Сьогодні Хуберт опікується військовими, а також є волонтером організації Eleos-Ukraine, яка діє при Синодальному відділі соціального служіння та благодійності УПЦ КП. До речі, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив іконописця медаллю «За жертовність та любов до України» Із Хубертом Кампою говоримо про його відкриття подій Майдану та війни на сході, про милосердя та духовність в іконі.
— Хуберте, як ви долучилися до ініціатив організації Eleos-Ukraine і ознайомилися з цими проектами пленерів?
— Перший раз приїхав в Україну чотири роки тому на міжнародний пленер іконописців, який, до речі, організовували художники зі Львова у Замлинні, на Волині. Я представляв польську сторону. Для мене був дещо шок, оскільки приїхав в Україну і зразу ж потрапив на Волинь. Ви знаєте, наскільки для поляків цей регіон є дискусійним. Проте саме під час цього заходу вдалося краще пізнати вашу країну, познайомитись з людьми, які більше розповіли про події, які тут відбуваються. Пізніше був уже пленер у Польщі, у Новіцах, а пізніше — знов у Замлинні, де і познайомився з отцем Сергієм Дмітрієвим (отець Сергій Дмітрієв є заступником голови Синодального відділу соціального служіння і благодійності УПЦ КП, виконавчим секретарем Комісії з питань соціального служіння Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, головою правління ГО Eleos-Ukraine. — Ю.Л.). До речі, у той час була аварія «Боїнгу-777», завершення подій Майдану. Після пленеру я вирушив до Києва, щоб відвідати свого друга, а отець запропонував їхати з ним. Дорогою ми говорили про проекти та ініціативи. Напередодні я дещо знав про Майдан, але не до кінця. Коли ми говорили з отцем Сергієм, то виникла ідея організувати наступний пленер, який був би своєрідною формою подяки за цей важкий для України час, адже наближалася перша річниця. Тоді ж ми організували такий пленер у Києві, у Михайлівському соборі, були запрошені художники з різних країн. Тоді Майдан ще не був до кінця прибраний, стояли барикади, я багато міркував, що ж намалювати. Скажу відверто — перші три дні заходу я не міг нічого зробити. Тоді я побачив під час однієї з виставок Святе Письмо, привезене після бойових дій із Савур-могили. Є ймовірність, що цей текст якраз тримав один з українських військових перед смертю. Для мене, поляка, це був шок, оскільки ми у Польщі не отримуємо достатньої кількості інформації. Книга Святого Письма була розгорнута на одній зі сторінок. Я прочитав текст — це розповідь про Ісуса Христа, Який прийшов до Своїх учнів у бурю і сказав їм: «Не бійтеся!» Тоді ж я намалював маленьку іконку з цією сценою. Після чого отець Сергій запропонував їхати з ним на схід до військових. Я погодився, і під час планеру ми побували під Мелітополем, відвідавши 30-ту бригаду. Те, що я там побачив, також шокувало мене. З одного боку — брак елементарних речей: продуктів, засобів гігієни, всього іншого. З іншого — відкриті і теплі серця, здатні на самопожертву. В інших країнах військовий — це професія, люди йдуть на війну, ніби на роботу, в Україні солдати — це люди, які борються за ідею, вони дуже молоді, майже діти. З багатьма військовими познайомився особисто. Після того, як я на власні очі побачив, що діється в Україні, залишився волонтером організації Eleos-Ukraine.
— Ви брали участь у пленері «Милосердя в іконі». Наскільки ця ініціатива була важливою для подій, які відбувалися в Україні?
— Головна ідея цього заходу, ? щоб ікони після завершення пленеру потрапили до військових госпіталів як форма подяки за ці терпіння і страждання. Кожен з художників знаходив для себе святого, який представляв своїм прикладом милосердя, дехто рисував Богородицю. Всі ікони сформували собою певну виставку. Ми з отцем Сергієм їздили до українських військових на схід на Різдво, пізніше вирішили показати цю молитву в іконі полякам, виставляючи роботи у тутешніх храмах. Ми не випадково назвали виставку «Молитва за Україну». Перше представлення ікон відбулося у Варшаві під час річниці «чорного четверга». Вразило, що на цю акцію прийшло близько тисячі людей, храм був повністю заповнений. Ми спільно молилися до Божого Милосердя із духовенством з УПЦ КП. Була надзвичайно сильна молитва. Пізніше виставка була в інших містах, зокрема в Ополі. Перед відкриттям заходу я усвідомив собі, що саме у цьому місті живе чимало поляків, які жили в Україні, були вимушено переселені. Пригадую, як я ставив банер виставки з написом «Молитва за Україну», а до мене підійшов пан і каже: «Я не повинен молитись за Україну!» Пізніше під час виставки побачив одну пані, яка стояла перед іконами і плакала. Я підійшов і спитав, що сталось. Пані відповіла, що вона все життя виховувалась у родині переселенців, які прививали їй ненависть до України. Наша акція відкрила правду. Українці — не такі, як про них розповідали; це багатостраждальний народ, який потребує опіки. Але це був не один такий випадок. Після виставки наших ікон чимало людей змінили свій світогляд.
ФОТО НАДАНО АВТОРОМ
— Улітку минулого року у вас знову був пленер. Ви продовжували ідею і надалі?
— Так, ми знову ж займалися малюванням милосердя в іконі, але вже спираючись на тексти Старого Завіту. Хочу сказати, що це нелегка справа. Але ми мали добру можливість розвивати себе духовно, шукаючи нових інтерпретацій. Пізніше спільно зустрілися в Києві і працювали над висвітленням проблеми еміграції знову-таки через тексти Святого Письма, відображаючи їх в іконі. Виставка була представлена у Софії Київській, у домі митрополита. Нещодавно ми передали частину ікон до лікарень у Польщі, навіть організували спеціальні концерти. Наприклад у Любліні, виступав хор з Рівненщини. І знову-таки ці заходи були своєрідною порцією інформації, адже ми, поляки, занурюємось у проблеми життя своєї країни, забуваючи про Майдан. І ось тут хтось приїжджає з України з іконами і дякує за молитву! Це було дуже важливо — показати, що українці не лише беруть, а й віддають. До речі, інформація про наш захід навіть потрапила на центральні польські телеканали.
— Кілька тижнів тому ви також передали ікони до Львівського військового госпіталю. Повернення ікон до таких медичних закладів — це теж своєрідний символ?
— Так, звичайно. По-перше, — це символ єдності, найперше з тими людьми, які зараз на передовій. По-друге, — метафора віри, адже через цю молитву, яка представлена в іконі, ніхто не є відкиненим і забутим.
— А що для вас, як для художника-іконописця, означає милосердя в іконі?
— Людина не може до кінця назвати себе милосердною, адже для неї, особливо у сучасному світі, це великий клопіт — відкинути власні інтереси і пожертвувати себе іншій людині. Найкращим прикладом милосердя є лише Бог, а ми можемо брати Його за приклад через тексти Святого Письма. Для мене особисто милосердя — це представлення діалогу, коли я прагну слухати іншого, а не говорити монологом, відходжу від власних стереотипів. Маємо говорити правду. Діалог і милосердя — це прагнення відкритись іншому, навіть за наявності особистих ран, наприклад, я вже згадував про образ Волині у свідомості поляків.
— Які ще плануєте ініціативи спільно з організацією Eleos-Ukraine?
— Плануємо організувати спільний пленер в Єрусалимі. Хочемо відібрати не лише добрих у техніці написання іконописців, але і людей, які духовно переживають свою працю, є віруючими. Також ми відберемо художників, які впродовж свого життя боролися з певними залежностями від наркотиків чи алкоголю. Іконописці взаємно підтримуватимуть одне одного, адже тема пленеру ? «Переображення Господнє». Головна ідея цього заходу — віднова нормального життя, розуміння того, що навіть тоді, коли підемо не тією дорогою, завжди є шанс повернутися. Пізніше знову зберемось у Києві, як і щороку, оскільки таким чином вшановуємо пам’ять подій Майдану.
