"Між наркологічними проблемами й рівнем злочинності в суспільстві існує безпосередній зв`язок. Відповідно існує пряма залежність між збільшенням кількості вживаного алкоголю та наркотиків і погіршенням показників, пов`язаних зі злочинністю.
Серед найбільш популярних у нашій країні методів боротьби з цим явищем, переважають заходи прямого репресивного впливу - кожна дія хворого карається. Складається враження, що цих хворих наша держава ладна карати навіть за те, що вони взагалі існують на світі. Водночас не менше, ніж 60 відсотків пацієнтів спеціалізованих клінік мають алкогольні й наркотичні проблеми внаслідок перенесених травм, депресій, інших тяжких захворювань.
У галузі вживання наркотичних речовин існує імітація адміністративного покарання, яке не застосовується на практиці. Натомість використовуються суворі санкції, внаслідок чого хворі мають надмірну кількість проблем. І найголовнішим лихом для лікарів і психологів, які працюють у лікувально-реабілітаційних системах, є те, що чинне законодавство не передбачає ніяких заходів, що заохочували б людину до реабілітації. Шляхом закріпленням примусового лікування, що є 100-відсотково неефективним, в органах охорони здоров`я взагалі створено загальнодержавну систему, де хворий не бачить ніякої надії на те, що його зрозуміють.
Нещодавно прийняті законодавчі акти закріпили ситуацію провокації навколо тих, хто вживає наркотичні речовини. Сьогодні вітчизняні хворі на наркоманію й без того складають криміналізовану, "збиту" соціальну групу, яка послуговується в повсякденні напівкримінальними ритуалами в спілкуванні. І, на жаль, вони практично не мають жодної альтернативи...
Стосовно хворих на алкоголізм і людей із наркотичними проблемами суспільство використовує чимало варіантів так званого соціально-економічного впливу. Але жоден чесний фахівець ніколи не скаже, що ці заходи насправді ефективні. Так, нікому не стало легше від того, що хворі на алкоголізм не отримують лікарняного. Що ж до кримінального законодавства, то ніякою мірою не зменшилася кількість правопорушень, скоєних у нетверезому стані від того, що цей стан за законом є обтяжуючою обставиною при здійсненні злочину. Підхід такого роду лише заганяє проблему в глухий кут, робить хворих на алкоголізм агресивними, відокремленими від суспільства, озлоблюють їх.
З цієї ж причини наші хворі пізніше, ніж у будь-яких країнах, звертаються зі своїми проблемами до лікаря. Про наслідки цієї ситуації свідчить статистика. Минулого року в Україні зафіксовано у 18 разів більше алкогольних психозів, ніж, приміром, в Угорщині. Водночас у багатьох країнах Західної Європи випадки такого захворювання поодинокі, навіть у порівняно великих країнах цього регіону їх не набереться й сотні. У нас же тільки в Києві минулого року було більше 2000 тисяч хворих з алкогольним психозом.
Правоохоронні органи, безумовно, потребують інструментарію для боротьби з цими явищами, зокрема, юридичного. Але створення системи контролю відповідно до чинного українського законодавства було б не під силу навіть найбагатшій країні світу - США. До того ж, затверджуючи нове протинаркотичне законодавство, Верховна Рада в лютому 1995 року знову відновила норму примусового лікування в дуже жорсткому вигляді. Показово, що під час другого читання один із депутатів заявив: "Що це за покарання - 15 років позбавлення волі й конфіскація майна за те, що знайшли певну кількість наркотичної речовини? Слід застосовувати смертну кару!" У нашому суспільстві домінує уявлення про те, що вживання наркотичних речовин обов`язково пов`язане з розпустою. Водночас це проста проблема внутрішньої несвободи, знайома кожному з нас - і тому, хто курить, і тому, хто призвичаївся до кави.
