Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

I червонокнижні, і прості

Шацький лісний технікум створив музей фауни, що зникла
11 серпня, 2004 - 00:00

Розказують, що «за часів Сулька» (Валентин Васильович був засновником і першим директором Шацького лісного технікуму, котрий тепер носить його ім’я) хтось із численних ревізорів, вражений побаченим у музеї фауни, та все ж аби до чогось «придертися», запитав: опудала півня й гуски є, а куди поділи м’ясо?! Сьогодні цю правдиву історію подають як веселу байку, бо майже 400 видів тварин і птахів, багато з яких занесено в українську та міжнародні Червоні книги, з однієї лише «любові до м’яса» зібрати, звісно, було б неможливо. На рік музей відвідує до 10 тисяч осіб, що для невеличкого містечка, котре живе «на повні груди» лише в курортний сезон, цифра захмарна. 85% експонатів виготовлені руками самих викладачів та учнів, багато з яких обрали Шацький лісний технікум після екскурсії до музею фауни...

Найстарішим експонатом є зубр, якого сорок років тому подарували музею з Біловезької Пущі. Наш екскурсовод, викладач мисливствознавства Володимир Сергійович Ковш каже, що для кращого зберігання його «підгодовують» — миш’яком.... Поруч лось, з родичів якого ще недавно в консервному цеху «Волиньлісу» виготовляли консерви для любителів екзотики, ховрашок (суслик), яких стільки колись було на Волині, що з їхніх шкірок шили дитячі шубки. У музеї є опудала двох самців-турухтанів, і в кожного різний колір комірця. Валерій Мельник, керівник прес- служби державного лісомисливського об’єднання «Волиньліс», тут же каже, що, за легендою, десь у швейцарському банку лежить мільйон фунтів, який чекає на того, хто відшукає на земній кулі двох турухтанів з абсолютно однаковим коміром (бо таких, кажуть, у природі не існує...).

ЯК КРОЛИКИ МАЛО ОСТРІВ НЕ З’ЇЛИ...

На цього невеличкого непримітного звірка спочатку ніхто з відвідувачів уваги не звертає. Назва «дикий кролик» нічого не говорить, і лише місцевий люд досі згадує, як ці безмовні тваринки, розплодившись, мало не зробили з квітучої шацької округи другу Австралію часів її освоєння кролями... Поселившись на складах місцевого промкомбінату, в якому деревина лежала сотнями кубів і десятками років, дикі кролики поробили такі нори, що до них добратися не могли. Розплодилося їх стільки, що вони запросто ходили вулицями Шацька, а потім якось добралися до острова на озері Світязь. Невдовзі з’їли тут всю рослинність, залишивши чомусь лише тополі та кропиву... І лише люта морозна зима та браконьєри перервали цей екологічний ланцюжок.



— Інколи питають, де ми беремо свої експонати. Самі звірів і птахів (адже багато з них надто рідкісні, щоб банально знищити) не відстрілюємо. Через наш край, через Шацькі озера мігрує багато птахів: часто потрапляють у рибальські сіті, б’ються об лінії електропередач, попадають під машини... А люди знають про наш музей і приносять. Одного з орлів з підбитим крилом (розмах — 2 метри 20 сантиметрів!) прикордонники принесли, змієлова (дуже рідкісний вид, в Україні мешкає не більше десяти сімей цього хижака) приніс хтось із місцевих.

Ви будете, як і ми, здивовані, але майбутні лісівники за час навчання в технікумі вивчають аж 50 предметів! Так багато, виявляється, треба знати, щоб берегти та збільшувати флору та фауну... І серед них — таксидермія (уміння виготовляти опудала з тварин і птахів). Справа, вважають, перспективна, бо Шацький технікум, який має свій нахил — мисливствознавство, хоче випускати спеціалістів, які не тільки організують полювання, а й зуміють виготовити на пам’ять про цю подію сувенір. Власне, тим самим збережуть види тварин, які з тих чи інших причин назавжди залишають наші ліси, для майбутніх поколінь хоча б у вигляді експонатів. Втім, суворий вовк, що вражає навіть у вигляді опудала, до них не належить...

ВОВКИ НЕПЕРЕМОЖНІ, БО В НИХ — МАТРІАРХАТ...

Екологи кажуть, що будь-який інший вид вже 15 разів зник би з Землі, а вовк непереможний. Річ у тім, що вовчою зграєю керує самка, і її життя найперше рятується в разі небезпеки... Володимир Ковш розказує, як його кум випадково натрапив на вовче лігво:

— Я, каже, так злякався, що не міг і пальцем поворухнути, а вовчиця, котра щойно народила вовченят, покинула немовлят і пішла...

— І мудро вчинила! — додає Валерій Мельник. Бо коли прийде пора продовжити рід, вовчиця розшукає на околиці села Сірка, котрому б в інший час з великим задоволенням перекусила горло, закрутить з ним любов і народить дитя, в якому буде наполовину вовчої та собачої крові. Згодом мати принесе цуценят, котрі матимуть вже 75 відсотків вовчої крові. Третє покоління — абсолютно чисті вовки! У Франції, щоб знищити вовка, провели спецоперації, задіявши 10 тисяч чоловік, 200 радіостанцій, 20 вертольотів. І тепер опудало з нього стоїть у Луврі. Україні втрата сіроманця не загрожує. На Волині найбільше вовків було знищено у 1984 році — 143, торік — лише 13. Якщо в середньому вовк на рік потребує для годування 40 — 50 козуль, то таким чином збережено 700 — 800 тварин.

ПРО ХИТРУ ЛИСИЧКУ І БРАТИКА БОРСУКА

Світ фауни багатоликий, як і людський. Ось і лисичка та борсук не випадково виставлені разом: вони ведуть вічну війну за місце проживання. Лисичка користується тим, що борсук — великий трудяга та чепурун.

— На Полтавщині, Кіровоградщині я бачив яри, у яких борсуки живуть по сто років! У них такі нори, що й від атомної бомби заховаються... І ось уявіть, що туалет від нори — метрів за 50, і веде до нього вичовгана, як асфальт, борсуковими лапками стежка... Лисиця користується тим, що борсук бридливий і викурює його з нори, підкидаючи різний непотріб, — розказує Володимир Сергійович. — Він прибирає, прибирає, врешті кидає нору й будує нову...

До 60-х років минулого століття в Шацьку та навколишніх селах, що ввійшли нещодавно у невеличкий Шацький район, жили «тихенько». Додому ходили по перепустках, скрізь стояли прикордонники, бо до Польщі навпростець 19 кілометрів. Потім «відкрили» Світязь, і тепер цей озерно-лісовий край живе зовсім іншим життям... Територія за Шацьком, прозвана Грядою, задихається від примітивних баз відпочинку — їх тут 70! Створення Національного парку, звісно, призупинило винищення природи, але час, здається, невблаганний: тільки в музеї технікуму бачиш, яка багата й неповторна вона на Волині! Недарма працівники великих музеїв, буваючи тут на екскурсії, пропонують за експонати дуже великі гроші...

Наталія МАЛІМОН, Луцьк
Газета: 
Рубрика: