Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України, режисер-постановник масових видовищ:
— Масове торжество стверджує радість існування і святкує життя як таке. Ці моменти радості повинні створювати ту оптимістичну ноту, яка завжди дозволяє людині долати життєві труднощі. У найважчі моменти люди завжди знаходили місце для свята, стверджуючи таким чином саме життя. Масові свята мають ще одну властивість — вони об’єднують багато різних людей. Якщо свято не адресоване якійсь конкретній публіці, то, звичайно, у ньому повинні бути виражені настрої всіх. Тобто ми — організатори вуличних дійств — повинні використати виражальні засоби, які об’єднують людей різних поколінь. Українська мова дуже тонко розрізняє «праздник» і «свято» — як «любов» і «кохання». Що стосується «свята», то це інший ступінь емоційного підйому і художнього узагальнення.
Мені здається, що сьогодні свята дуже серйозно посунулися у бік створення їхнього художнього образу. Зникають потихеньку просто концертні програми з «помпою». Сьогодні у святі дозволено ноту і розмірковувальну, і філософську, і навіть елементи ностальгії і смутку. Це дуже важливо, тому що це ті фарби, які створюють повноту життя. Подібна образність, яка сьогодні присутня у масових видовищах, підсвідомо створює інший рівень розуміння цього заходу. Якщо це, наприклад, зустріч нового тисячоліття, то, безумовно, повинен бути «Міст у тисячоліття», який об’єднує два боки Хрещатика і в той же час — Лівобережну і Правобережну Україну. Якщо це «свято Злуки», то — образ, який об’єднує всю Україну: образ Тараса Шевченка. Сьогодні багато режисерів розвивають саме цю лінію у своїй творчості.
Коли йдеться про об’єднуючий початок, то, звичайно, ми говоримо про те, що є стрижень — це національне мистецтво. Елементи національної культури я часто використовую у своїх роботах. І бачу, що це знаходить свою реалізацію у концертах різноманітних жанрів. Це може бути і бандура, і естрадна кобза, і фольклорний театр, і, можливо, та ж бандура, але у джазовому оточенні. Національна культура, з одного боку, це базис, а з другого — культура, що розвивається, — це є самоствердження життєздатності нації та її національної культури. Сьогодні є багато нових технічних засобів, дуже багато цікавої роботи з екранами, лазерами, світлом, по-новому розглядається декоративне оформлення всіх концертів. Це все зрештою є концентратом мистецтва і загальної національної культури, яка включає у себе ступінь розвитку економіки тощо. Мені здається, що ці свята — не просто привід повеселитися або розслабитися. Думається, що це моменти, які на сьогоднішній день повинні стверджувати самосвідомість нації та її орієнтацію у світовому просторі — розуміння себе у світовій культурі. Це — елемент єднання людей, який і робить їх повноцінними громадянами. Найбільший гріх, по-моєму, — це смуток. Які б життєві труднощі не були сьогодні на шляху країни і кожної людини, свято стверджує віру в те, що буде подолано складний час і завжди буде надія, яка робить людину повноцінною і радісною. Мені здається, що у цьому напрямі сьогодні розвивається усвідомлення і реалізація масових свят.
