Дитячий будинок «Берізка» особливий. Тут мешкає малеча з дуже тяжкими хворобами — гепатитом С, сифілісом, ВІЛ-інфіковані та з діагнозом СНІД. Як правило, батьки від них відмовились.
Щорічно в «Берізку» поступає від 90 до 130 дітей. Хоча дім малюка і призначений для тих, кому до чотирьох, — бувають винятки. Наприклад, в «Берізці» живе шестирічна Надійка. Вона хвора на СНІД. На жаль, її ніхто не вдочеряє і не приймають у «Малятко» ( саме туди переводять дітей після чотирьох). Батьками для неї стали працівники «Берізки», які зізнаються, що ставляться до кожного підопічного, як до власного дитяти.
Заснований дитбудинок у 1979-му — саме той рік ООН оголосила роком дитини. Сьогодні у «Берізці» мешкає 126 дітей, з них 24 — ВІЛ-інфіковані. На відміну від інших подібних закладів, тут постійно відчувають допомогу. «Приходить до нас бабуся, в якої залишився лише один онук, — сина і вагітну невістку розстріляли на причалі невідомі, — розповідає головний лікар КМБД «Берізка» Олександр Таволжан. — От вона і допомагає нашим діткам в пам'ять про померлих. Приносить що може: солодощі, фрукти, іграшки. Допомагають також дружини відомих в Україні людей, спортсмени, зірки естради, фотомоделі тощо». Щоправда, у цілому, за словами керiвника установи, нинішні закони в Україні не сприяють розвитку меценатства. «На благодійні внески накладаються дуже великі податки, тому мало хто поспішає вкладати гроші в добрі справи», — каже Олександр Таволжан.
За його словами, в «Берізці» сьогодні існують проблеми, пов'язані з персоналом. Адже в колективі багато вихователів, які вже досягли пенсійного віку. Наприклад, у дитячому будинку є жінка, що вже 50 років працює педагогом, ще двоє вихователів — інваліди II групи, які пережили два інфаркти. З одного боку, це ніби й добре, що вони прагнуть піклуватися про своїх підопічних, але з іншого — з дітьми необхідно гратися в рухливі ігри, стежити, аби вони не потрапила в халепу. «На сьогодні у нас залишилися комуністично-соціалістичні закони: для того вiдвiдав, щоб звільнити, треба причини для написання догани. Але як можна знайти промахи у вихователя. Тим паче, того вихователя, що поклав своє життя цій професії, — розповідає Олександр Таволжан. — На превеликий жаль, коли людина пропрацювала в одній сфері понад п'ять років, то вона втрачає душевне ставлення до дитини. В цивілізованих країнах педагог працює п'ять років, потім дається рік відпочинку, а потім проводиться тестування на те, чи може він знову приступати до роботи. Така система діє, наприклад, в Італії. І мені дуже хотілося, щоб так було і в нас», — каже головний лiкар. Але в наш час молодь, на жаль, на таку роботу не поспішає, адже зарплата не дуже висока і пенсія — відповідно теж, та й і ризик захворіти досить-таки великий.
Дійсно, робота з хворими дітьми завжди нелегка. Тож і мріє Олександр Таволжан, щоб було створене єдине міністерство або принаймні відділ в міністерстві, що опікувалося б такими дітьми. Щоб кожна дитина знала в обличчя свого опікуна, призначеного цим міністерством, і могла до нього звертатися. «А взагалі, такі будинки повинні бути розраховані не більше як на 50 місць. Щоб адміністрація мала можливість все контролювати», — каже пан Таволжан.
Для головного лікаря ця тема близька не лише тому, що він займає таку посаду. У свій час його усиновили. І нещодавно повідомили таємницю, яку приховували 65 років. Наразі Олександр Таволжан розшукує своїх справжніх батьків і активно виступає проти таємниці усиновлення. «Я можу сказати, що останнім часом кількість усиновлених дітей в «Берізці» зростає: близько 30 —35 осіб у рік. До того ж всиновлюють не лише наші співвітчизники, а й громадяни інших країн. І це радує. Але, на превеликий жаль, ні психологи, ні наша система освіти не готують справжніх усиновлювачів. Йдеться про те, що, виявляючи бажання взяти чужу дитину, вони не завжди усвідомлюють серйозність свого кроку і не уявляють собі можливих труднощів», — переконаний пан Олександр.
Так чи інакше, але Олександру Таволжану завдячують безліч сімей. Адже він не лише дарує людям справжню і повноцінну родину, а й продовжує піклуватися про своїх вихованців і після всиновлення. Серед таких людей і Ігор та Валентина Тарасенки. У 1982 році вони вдочерили дівчинку Світланку, що хвора на олігофренію. Зараз вона вже замiжня і задоволена життям жінка, яка має і свого сина Руслана. Найближчим часом вона повернеться у «Берізку». Вже як масажист. Всі переконані, що в неї дар від Бога...
ДО РЕЧІ
За весь період з 1987 року в Україні зареєстровано 6185 ВІЛ-позитивних дітей. Серед основних причин їхнього інфікування — так звана вертикальна трансмісія, тобто передача вірусу від матері до дитини під час вагітності, пологів або годування молоком. Саме з нею в 98% випадків i пов'язують ВІЛ-інфікування у дітей. У той же час в Україні щорічно збільшується частка ВІЛ-позитивних серед вагітних. Якщо у 1996 році таких було 0,08%, то у 2003 році — 0,37%.
