Адже вперше до нас приїхав справжній пророк автентики, зірка елітарної фірми ЕСМ, людина, яка талановито втілює в собі ідеологію нью- ейджу — взаємного зближення і проникнення найрізноманiтнiшних культур землі. Інструментів із вельми незвичайних та далеких країн, які він використав під час концерту, вистачило б на середніх розмірів оркестр. Однак у Мікуса кожен інструмент має своє власне місце, свою, спеціально для нього написану, музику, свою душу, якщо хочете. Тому до них заворожено прислухається публіка у всіх широтах. Однак, саме своєю всебiчнiстю незвичайний гість і спантеличував. Він — музикант? Співак? Обдарований «культурний турист», який живе враженнями від незліченних подорожей? Збирач екзотики? Чи такий собі кобзар нового тисячоліття, котрий співає відразу для всього людського племені? Проте, швидше, це пусті журналістські запитання, над якими сам Мікус, який ще в 16 років вирушив у свою першу подорож на Схід, навряд чи замислюється. У всьому, що він робить, відчувається внутрішня ясність, спокій ідеаліста, який вже знайшов відповіді на більшість своїх запитань.
ти, та й не прагну до цього. Я граю тільки ту музику, яку пишу для цього інструмента сам. Тому порівнювати мене з віртуозами виконання було б некоректно. Ще раз зазначаю, я просто пишу власні твори і сам виконую те, що написав.
— А, власне, яку мету ви переслідуєте, збираючи інструменти, — створити колекцію?
— Не йдеться про те, щоб створити такий собі персональний музей музичних інструментів. Я вибираю тільки ті з них, на яких, як мені здається, я можу грати та компонувати які-небудь твори. Коротше кажучи — маю тільки ті інструменти, на яких граю.
— Із тієї безлічі культур, з якими ви вже знайомі, яка вам близька особисто?
— Кожна культура має щось цікаве, але особливо мені цікаві інструменти Океанії, а також музика балканських країн.
— Чи можна назвати вашу музику медитативною?
— Мою музику важко описати якимось одним словом. Медитативна, релігійна... Кожен розуміє під цими словами щось своє. За моїм переконанням, тут не можна застосовувати конкретні терміни. Скажімо так: я люблю музику всередині мене, ту, яку я особисто відчуваю.
— Але, можливо, є якийсь спеціальний спосіб для того, щоб слухати ваші твори?
— Важливі почуття, розуміння цієї музики, враження від неї. Це, ніби ви приходите до кінозалу, переглядаєте фільм, і після сеансу не обов’язково пам’ятаєте у деталях сюжет фільму. Головне, що залишилося яскраве враження, своя ідея про нього. Так і з музикою.
— Чи є у вас музична чи спеціальна художня освіта?
— Я не маю такої освіти в європейському розумінні. Я вивчав фольклор, фламенко, ірландську музику. Здебільшого набирався досвіду в африканських й азіатських майстрів, які безпосередньо грають на своїх інструментах.
— Ви народилися і виросли у Німеччині. Чи вплинуло це на вас? Адже Німеччина — батьківщина великої музики і великих композиторів.
— Я би не сказав, що німецька культура якимось чином на мене вплинула. Звичайно, я жив у Баварії, бачив Альпи, любив це як природу. Але ніколи не відчував впливу з боку саме німецької культури. Я завжди вважався мандрівником, саме через це я 6 років тому переїхав до Іспанії, тепер живу там і жодного німецького впливу, як і раніше, не відчуваю.
— Чи є місце на землі, яке ви могли б назвати своїм домом?
— Складне запитання… Напевно, такого місця просто не існує.
— Але що ж вас штовхає у все нові та нові подорожі? Щось у характері?
— Напевно, щось у крові, як у циганів. Узагалі, у мене два життя. Одне — це коли я подорожую, зустрічаюся з людьми, пізнаю щось нове, постійно зриваюся з місця. І цілком інше — коли повертаюся додому, до Іспанії. Нікого не бачу, ні з ким не спілкуюся. Там я постійно проводжу час або в студії, або в будинку. У мене є сад, і у ньому я займаюся деревами, землею. Можна сказати, що коли у мені діє осіла частина характеру, я прив’язаний до землі. А потім знову кидаю все, зриваюся, кудись їду, ось як зараз, коли тиждень провів в Україні.
— Світоглядне запитання: ви можете сформулювати ідею, філософію своєї творчості?
— Я не намагаюся донести до аудиторії якесь особливе філософське послання. Музика тим і хороша, що вона необов’язково несе в собі ідеї. Багато хто запитує у мене, чи спираюся я на яку-небудь релігію, філософську підоснову. Однак я так не можу сказати, хіба що маю близький зв’язок із природою. Саме з природи я отримую дуже багато сил.
— Отже, ви є виразником модної екологічної тенденції? Адже нині багато говорять про екотуризм та інші речі такого роду.
— Я би не сказав, що це глобальна тенденція. У кожній частині світу цивілізація розвивається по-своєму. Наприклад, у Західній Європі ви не побачите істотного катаклізму. Начебто всі забезпечені, все благополучно, немає якихось катастроф чи проблем. Одночасно коли я опиняюся в Азії чи Африці, я бачу величезні труднощі. Це не проблема їжі, наприклад, — вона також зустрічається, звичайно, але не настільки всеохоплююче, як проблема розвитку людей, молоді насамперед, того, до чого вони прагнуть, чому хочуть вчитися. Вони не люблять ні традиційну культуру, ні традиційні музичні інструменти. Їх цікавить сучасна поп-музика, диско, це «умц-умц-умц» і нічого більше. Власне, у цьому я бачу велику загрозу для цивілізації.
— А хіба в Європі немає подібних проблем?
— Звичайно, є. В останні 15 років у Німеччині, на щастя, з’явилося розуміння того, що треба щось змінювати, насамперед у ставленні людей до природи. У боротьбі проти руйнації лісів, кислотних дощів, сміттєзвалищ почалися певні переміщення. Але щоб ці зміни набули глобального характеру, потрібна величезна сила і бажання людей щось змінювати у ставленні до природи. У нас існують способи роздільної утилізації сміття, одночасно, подорожуючи Україною, я часто бачив, як люди просто викидають сміття в ліс, перетворюючи його на звалище. Якщо люди відчувають зв’язок між собою і природою, вони не роблять нічого подібного. На жаль, у пострадянських країнах, в Україні також, такі зміни в свідомості відбуваються дуже повільно. Люди насамперед думають про гроші, машини, власне благополуччя, зовсім забуваючи про зв’язок із природою. Звичайно, тут у вас дуже важко поєднати у своєму житті такі різні напрями...
— А що можна було б зробити?
— У цьому проблема. На мою думку, насамперед, це — у будь-якій країні — могла б бути програма спеціальної освіти для молоді, щоб вони бачили перспективу свого розвитку не тільки в грошах чи поп-музиці. Деякі з них зможуть усвідомити в собі саме потенціал зв’язку з природою, з традиційним мистецтвом. Саме так і можна було б розвивати свідомість людей.
— Наскільки мені відомо, ваша музика звучить у декількох балетах. Що це за вистави? Ви спеціально писали для них?
— Я не працював в цьому напрямі спеціально, жодних особливих спроб не робив. Просто на мене виходили танцювальні трупи, балетні режисери та виконавці, і просили мого дозволу використати ту чи іншу музику для балетної постановки. Зі свого боку жодних кроків для цього я не робив.
— А який із цих дослідів найбільш вдався?
— Не знаю, що відповісти. Мені було приємно дивитися всі ці вистави, важко виділити найкращу.
— Ваше неприйняття поп-музики носить стійкий характер чи, все ж, ви іноді її слухаєте?
— Іноді я мені доводиться її слухати, тому що моя дочка постійно її слухає. Чесно кажучи, я взагалі не слухаю музику, коли знаходжуся вдома. Годинами займаюся власними речами, а коли відпочиваю, вже взагалі слухати нічого не хочеться.
— Ви згадали про вашу дочку. Не могли б ви трохи детальніше розповісти про свою сім’ю.
— У мене з дочкою дуже тісний зв’язок. Я навіть присвятив їй цілий альбом, який називається «Дитя вечора». Її мати — японка, і у цьому альбомі багато творів, які присвячені і їй, і її матері Юко.
— Чи часто ви буваєте задоволені тим. що робите?
— Я створюю музику так добре, як можу. Який стиль моєї роботи? Я записую музику, багато разів її прослуховую, викидаю години записів. Головна перевага моєї роботи — те, що у мене немає якогось терміну, дати, коли я зобов’язаний закінчити твір чи альбом. Я просто їх записую, і коли я відчуваю, що альбом чи опус уже набув цілісної якості, то віддаю їх для публікації. Дотримуючись такої схеми, я навіть свій перший альбом і сьогодні вважаю хорошим. Коли сучасний виконавець підписує контракт, що він за два тижні зобов’язаний записати альбом, через місяць його видають, а через півроку його вже слухають, то досить швидко є шанс відчути в цьому щось не те, зрозуміти, що це нічого не варте. А я задоволений усім, що зробив від самого початку. Тому що у мене немає жодних обмежень у часі.
— Риторичне запитання: коли ви ще приїдете до України?
— На жаль, це не від мене залежить.
— Ви людина, захоплена сама по собі, але чи є у вас те, що називають захопленнями?
— Маю декілька хобі. Одне з них — гуляти у горах. Також — працювати в саду, особливо з фруктовими деревами. Ще, іноді, мені вдається робити меблі. Ось, власне, і все.
— Які ваші враження про Україну?
— Я багато подорожував колишнім СРСР, крім вашої країни відвідав Росію, Грузію, Вірменію. Звичайно, є велика різниця у матеріальному рівні життя між західним світом та вами. Але найбільше мені запам’яталася щирість і гостинність місцевих жителів, те, як вони приймають своїх гостей, — це справило величезне враження.
— Що вам найбільше сподобалося у нашій автентичній культурі — можливо, інструменти, способи гри на них чи ще щось?
— Ті інструменти, які мені показували, звичайно, багато в чому схожі на інструменти інших народів, але ж я вперше тримав їх у руках. Зате відразу мене вразив ваш неймовірний народний спів. Він звучить просто чудово.
— На сцені ви дуже зосереджені. Чи використовуєте ви спеціальні методи для підготовки до виступу?
— Нічого особливого. Хіба що чашечка кави, яку я випиваю перед концертом.
— У вас немає побоювання, що велика кількість інструментів вимагає дуже багато часу, щоб займатися кожним із них? Чи не боїтеся ви втратити якість гри?
— Необов’язково однаково вміти грати на всіх інструментах. Серед них є декілька, на яких я можу зіграти тільки деякі невеликі мелодії. Звісно, існують віртуози, які можуть грати які завгодно твори на одному з інструментів. Я не можу цього зроби@FF C:\DPG\UKR\63_19-1.TIF@FT СПОСІБ ПІЗНАННЯ СВІТУ ЗА МІКУСОМ — ЧЕРЕЗ МУЗИКУ
