Мабуть, найбільшим досягненням України за 20 років незалежності можна назвати те, що ми жили в найвільнішій країні на пострадянському просторі (за винятком країн Балтії). 11 жовтня ми прокинулися в іншій країні. Вирок Печерського суду перетворив Україну на центр уваги міжнародної громадськості. Виголошений суддею Кірєєвим вердикт став каталізатором тривалої політичної кризи з непередбачуваними наслідками. Хоча, мабуть, наслідки якраз дуже навіть передбачувані — це хрест на європейських прагненнях України.
Утім, іще не все втрачено. Точку неповернення ще не минули. Справі Тимошенко, як і раніше, можна дати задній хід, якщо на це буде воля Банкової, вважає відомий соціолог Євген ГОЛОВАХА.
— Євгене Івановичу, вчора Президент мав зупинитися в Брюсселі, але цієї зупинки не сталося. Більше того, Брюссель відмовився надавати Януковичу повітряний коридор для польоту на Кубу. Янукович полетів до Латинської Америки через Близький Схід, Китай, Тихий океан і Мексику. Як вам такий «перший дзвінок» у справі Тимошенко?
— Влада погано оцінює наслідки судових процесів за участю лідерів опозиції. Схоже, що поки Янукович їздитиме лише на Кубу, до Білорусі та Росії. Але мені здається, що регіонали сильні заднім розумом і все-таки потім схаменуться. Поки вони не усвідомлюють усієї міри неадекватності того, що зробили.
— Чому ж? Чимало регіоналів дуже навіть усвідомлюють. Мовляв, нарешті Україна живе своїм розумом, а не під диктовку Заходу.
— Жахливо, що Україна живе ТАКИМ розумом. Вони не розуміють, з ким вони зв’язуються. Уже були такі випадки. Мілошевич, наприклад. Він погано закінчив (Мілошевич був заарештований і переданий Міжнародному трибуналу у воєнних злочинах у колишній Югославії. — Авт.). І Лукашенко теж закінчить не найкращим чином. Просто білоруси — не українці. Вони терплячіші.
У нашому випадку добре те, що ще залишаються варіанти. Україні ще можна повернути, хоч і зіпсовану, репутацію.
— Як ви вважаєте, в чому їхня логіка?
— Я пояснюю. Вони — влада прагматиків. І думають, що на Заході такі ж прагматики, як і вони. Нам вигідно — вам вигідно. А тут плутається під ногами якась Тимошенко. Вони не розуміють, що у західних людей трохи інакше влаштована свідомість.
— Коли майже всі повірили, що статтю Тимошенко декриміналізують, ситуація набула нового, несподіваного повороту. СБУ 12 жовтня порушила проти Тимошенко нову кримінальну справу — це достопам’ятні ЄЕСУ. І її вже встигли у цій справі допитати.
— Це взаємопов’язано. З одного боку, декриміналізувати, а з другого — тримати на повідку. Якщо навіть переможе точка зору, що її треба випустити, все одно її не можна випустити на абсолютну свободу. Отже, треба мати на неї якийсь важіль впливу.
— До речі, справа Тимошенко спричинила унікальне геополітичне явище. Уперше і Вашингтон, і Брюссель, і Москва зайняли одну позицію. Медведєв сказав, що цей вирок антиросійський. Путін уточнив, що це взагалі не Тимошенко контракт підписувала, а господарюючі суб’єкти — «Газпром» і «Нафтогаз».
— Не можна слова Путіна тлумачити однозначно. Річ у тім, що в Росії, крім інтересів Путіна, є ще й великодержавні, довготривалі стратегії. Російська влада, що відтворює багатовікові імперські традиції, цілком може поступитися своїми кон’юнктурними образами в ім’я того, щоб Україну інтегрувати надовго. Путін може говорити, що це Росію ображає, а в кулуарах пояснювати: «Що ж, якщо Захід вас не приймає, йдіть до нас, хоч ви мене образили»
— А взагалі, чи є ймовірність того, що Україна повернеться в обійми Росії?
— Поки що так питання не стоїть. Окрім геть зовсім радикальних регіоналів, ніхто не сказав, що нам не потрібен такий вектор, де нас ображають. Вони все одно продовжують стверджувати, що хоч би як склалася ситуація, наш вибір зроблено й зроблено назавжди.
— Зате на Заході лунають досить радикальні заяви, що треба скасувати з Україною дипломатичні паспорти.
— Ось якраз це нашу владу й стримує. Ще раз повторю: рішення остаточно не прийняте. Є ж іще різні варіанти розв’язання цієї проблеми — без відсидки. Ще можна цю ситуацію змінити. І це буде хороша перевірка на щирість декларації євроінтеграції. Можливо, вони ще остаточно не усвідомили, що Захід не змінює стратегічну позицію. Не змінює! Якщо в нашій ієрархії цінностей свобода поступається прагматичній складовій, то в них — ні.
— Ми завжди можемо судити про рішення одного питання з того, як вирішується інше. Верховна Рада з третьої (!) спроби повернула нам нормальний зимовий час. Час і вирок Тимошенко — це, звісно, непорівнянні речі. Але це дуже показовий момент, як у нас зараз приймаються рішення.
— Це насправді політичне питання. Тут є елемент європейськості та проросійськості. Що ми зробили перший раз? Показали, що нам дуже важливо бути в одному часовому просторі з Росією. Другий варіант, який ми прийняли зараз, — це бути ближче до Заходу. Нехай не в просторі, не у свідомості, але хоча б у часі. І подивіться, як приймалося це рішення. То так голосували, то так.
— Але перше рішення було взагалі за межею здорового глузду. На Закарпатті світловий день починався о дев’ятій ранку.
— Зате тепер у Луганську темнітиме о 16.00. Тепер Луганськ опинився не у своєму природному часі. Експерти, які почали бурхливо виступати проти літнього часу, всі мали прозахідну орієнтацію. Це здебільшого були київські метеорологи й медики. Якби запитали східних метеорологів, вони б сказали, що кращий час — літній. Тобто це питання політичне. І той час для когось неправильний, і цей час для когось неправильний. Ми зробили вибір на користь Заходу. Я дуже розраховую, що за цією моделлю й буде прийнято рішення щодо Тимошенко.
Якщо все-таки декларується європейський вибір і якщо вони все-таки остаточно усвідомлюють, що Європа не поступиться своїми принципами, поки сидітиме Тимошенко. Ці сім років ні про яку реальну євроінтеграцію мови не буде. Звісно, будуть якісь спроби маневрувати й з боку Заходу, але реально нічого не буде.
— Насправді, Янукович — це породження цього суспільства. Він не з Марса до нас прилетів. І чимало людей абсолютно спокійно ставляться до того, що Тимошенко дали сім років.
— Більше того, є значна частина людей, яка це вітає. Але я вам скажу, вони, напевно, вітали б, якби посадили всіх політиків. Ступінь недовіри породжує злорадність. Насправді, це дуже погано, бо це може привести країну до обмеження всіх свобод.
У нас завжди була дуже потужна підтримка всіляких авторитарних способів розв’язання соціальних проблем. У нас багато хто дотримується думки, що треба твердою рукою навести лад, незважаючи на наслідки.
І ще один момент. Узагалі, влада рідко буває успішною у своїх інформаційних кампаніях. У цьому випадку значну частину людей удалося переконати в тому, що газові контракти настільки були невигідні нам, що за це треба тією чи іншою мірою відповісти. Хтось вважає, що це невигідне політичне рішення (їх більшість), а значна частина погоджується з владою — їх більш як третина. Це, звісно, дуже регіонально неоднорідно. На Сході більше, ніж на Заході.
— Таке глобальне питання: як суспільство змінилося за ці 15 років?
— Дуже неоднозначно й суперечливо змінилося. Є тенденції, що суспільство змінюється в напрямку загальноцивілізаційного розвитку, а є відступ у багатьох напрямках, навіть якщо порівнювати з початком 1990-х. Це ставлення до основних демократичних інститутів, до політичного плюралізму, до приватизації як способу розв’язання економічних проблем. Розчарування зараз навіть більше, ніж на початку 1990-х. На початку 1990-х було жахливо, але була надія, що це короткочасне становище.
— Короткочасний жах.
— Так, короткочасний жах. У нас був шок без терапії. Наприклад, поляки дуже не любили кілька років свій уряд. Зокрема, Бальцеровича. А потім ситуація почала змінюватися, і його заслуги оцінили. У нас ці очікування, що на початку 1990-х якось зберігалися, були абсолютно знищені до кінця 1990-х. А потім почалося певне економічне зростання. І почали змінюватися установки людей. Зменшилися патерналістські очікування, що хтось зможе щось зробити за тебе. Різко зріс попит (і ми це добре зафіксували) на інтенсифікацію трудової діяльності. Люди почали відчувати дефіцит не лише предметів споживання, а й можливості зайнятості. Зараз менше патерналістських настроїв, ніж у минулому, люди більше розраховують на самих себе. І через це вони з великою недовірою ставляться до всього, що пов’язано з політикою. Зокрема й до влади, й до опозиції.
— Кожен сам за себе...
— На жаль, цей принцип почав спрацьовувати. Це наслідок розчарування. Я вам скажу, дуже погану роль зіграли політичні конфлікти останніх років — з 2005 до 2010 року. Усі ці незрозумілі спроби створити коаліції... І треба віддати належне Юлії Володимирівні, вона була локомотивом коаліції з Партією регіонів. Ви пам’ятаєте, як усі боялися цього об’єднання й чим воно могло закінчитися. Добре, воно не відбулося. Але, в принципі, була й така загроза. Можна було узурпувати владу двома провідними політичними силами. Те, що вони не домовилися, — це сьогоднішній наслідок. А ще ніхто не знає, що було б, якби вони домовилися.
— У цій бочці песимізму є одна ложка меду — сьогодні ювілей газети «День». У вас з газетою велика історія стосунків.
— Так, і я часто сперечаюся з приводу «Дня». Деякі мої колеги говорять, що вона нуднувата, могла б бути веселішою. Я їм відповідаю: нехай буде хоч одна невесела газета.
Напрочуд, газета «День» упродовж 15 років підтримує досить високий інтелектуальний рівень своїх матеріалів. Для мене це зразок, що щось може стабільно зберігатися й підтримуватися. Друге, що робить газета «День» і що я вважаю виключно важливим, — вона залучає багатьох мислячих читачів. Інші видання не дадуть їм трибуни.
«День» спирається не лише на думки журналістів, які бувають дуже цікавими, а й на думки експертів. Причому добирають досить грамотних експертів. Виходить синтез журналістської роботи, читацької й експертної думки.
