Рівень розвитку суспільства, його ступінь гуманізації давно визначають за ставленням до найбільш беззахисних — дітей, людей похилого віку, інвалідів. Тих, з ким ми тільки вчимося поводитися гуманно. Футбольний чемпіонат Євро-2012 має не тільки підігнати під європейські стандарти наші дороги, стадіони, готелі й аеропорти (хоч не по всій країні), а ще й змінити наше ставлення до людей з особливими потребами. Адже створення можливості для інвалідів пересуватися на вулицях, в поїздах та аеропортах, бути присутніми на спортивних змагання теж входить до підготовки України, як і будь-якої країни, до футбольного чемпіонату, їх теж оцінює комісія УЄФА. Тобто ця частина роботи теж входить у перелік необхідних заходів, які країна має здійснити в рамках усіх завдань.
Цього року в Україні проводяться як ніколи часті моніторинги, які мають визначити проблеми і завдання саме щодо створення безбар’єрного середовища. Все відбувається під керівництвом Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів» та Національної асамблеї інвалідів України.
Люди з особливими потребами — це досить велика, значна частина будь-якого суспільства. 7—12% — стільки інвалідів проживає в кожній країні за даними міжнародних досліджень, причому стабільно. Це і спинальники (колясочники), і сліпі, і глухі, і люди, які втратили здоров’я на виробництві, й інваліди з дитинства. До речі, до людей з особливими потребами зараховують також дуже товстих осіб.
Тротуари, вулиці, парки, переходи через вулицю, підземні переходи, в’їзди в будівлі, пересування в метро, в наземному транспорті, а також вокзали і автовокзали, аеропорти — і ще багато інших об’єктів потрібно модернізувати, пристосувати під потреби цих 7—12% громадян.
За словами представників управлінь, які курують діяльність аеропортів, «Укрзалізниці», автобусних станцій, робота проводиться: обладнуються приміщення вокзалів та аеропортів під потреби інвалідів, створюються спеціальні команди фахівців, які за викликом зустрічають і проводжають цих людей на вокзалах, по Україні курсує вагон у складі, щоправда, тільки одного поїзда для колясочників. З другого боку, представників громадських організацій турбує те, що часто все це працює погано. Наприклад, ті ж пандуси, які бувають навіть небезпечними для здоров’я, чи звукові світлофори, які працюють із порушеннями.
За словами голови ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів» Володимира Петровського, практично на всіх спортивних об’єктах, які будуються до Євро-2012, «питання вже вирішені». Тобто стадіони зробили або роблять пристосованими до потреб інвалідів. «Донбас-арена» у Донецьку — це найкращий стадіон в Україні та Європі», — уточнив Петровський. Але, здається, це єдина хороша новина. Бо, на відміну від цих новобудов, складніша ситуація з нашими залізничними вокзалами та автовокзалами й аеропортами, які будувалися кілька десятків років тому без урахувань потреб людей з особливими потребами. За словами працівників цих відомств, щороку для модернізації виділяються певні кошти. Куди ж вони йдуть?
— В аспекті Євро-2012 одне з основних завдань — придбання рухомого складу, особливо — для перевезення людей з особливими потребами. Ми включаємо в бюджет суми на ці потреби і хочемо коштів хоча б на перевезення людей відповідних категорій. Все залежить від фінансування, — пояснює заступник начальника пасажирського управління «Укрзалізниці» Іван Карп’як. За його словами, до 2015 року планується виділити такі кошти для створення безперешкодних умов для пересування інвалідів: 2010 року — 393 мільйони гривень, 2011 — 13 мільйонів, 2012 — 168 мільйонів, 2013 — 43 мільйони, у 2014 — 47 мільйонів, 2015 року — 111 мільйонів.
Нині в Україні курсує тільки один вагон для колясочників. За інформацією представника Південно-Західної залізниці Олексія Степаненка, улітку такий вагон курсував у Євпаторію у складі 57—58 потяга (там функціонує санаторій для спинальників). За його ж даними, скористалися послугами цього вагона 299 інвалідів (та понад 300 осіб, які їх супроводжували). Але для такої великої країни, як Україна, один вагон — це дуже мало.
Правда, представники «Укрзалізниці» розповідають, що багато вдалося зробити на вокзалах для того, аби інваліди почувалися комфортно. Йдеться про групи допомоги, ліфти для спуску людей безпосередньо на платформу, спеціальні зали, туалетні кімнати тощо.
— Пасажир може зателефонувати на вокзал і повідомити, що він їде. Його автомобіль під’їде прямо до спеціального входу, аби не йти через центральний, там його зустрінуть і відразу проведуть в спеціальний зал, — розповідає Олексій Степаненко про роботу з інвалідами на Київському центральному вокзалі. — А повідомити про те, що людині потрібно організувати висадку і посадку, можна ще тоді, коли купується квиток.
На жаль, далеко не на всіх залізничних вокзалах практикується такий підхід, хоча, за словами Петровського, на «Укрзалізниці» нині перевірки — найчастіші.
— Робота з Міністерством транспорту — чи не найактивніша та найплідніша. Потрібно, щоб інші міністерства брали приклад з Мінтрансу, тому що я вас запевняю, що відповідно до вимог УЄФА необхідно буде вирішити всі питання, а моніторинги, які проводить УЄФА і ми, будуть частішими, — зауважив Володимир Петровський.
Також з багатьма невирішеними проблемами стикаються нині аеропорти, оскільки багато з них будувалися з півстоліття тому.
— Більшу частину аеропортів будували у 1960—1970 роки, це старі проекти, які дуже обмежують інвалідів, — констатував представник управління адміністрації аеропортів Микола Каванов. — Останнім часом ми зробили пандуси, кнопки, щоб викликати працівників (в кожному аеропорті є служба супроводу інвалідів), туалети. Все реалізовуємо відповідно до вимог УЄФА. Всі ці вимоги враховуються при будівництві нових терміналів у Борисполі, Харкові, Львові та Донецьку.
Якщо узагальнити, то, аби зробити простір доступнішим для інвалідів, щось десь та робиться. Проте часто — безсистемно, з недостатнім фінансуванням. Чи дає це результати і відчуття, що реально щось змінюється, краще запитати у людей з обмеженими можливостями.
— Нині багато розмов, але зрушення невеликі, кардинально ситуація не змінюється... Не треба говорити про модернізацію — візьміть тільки те, що у нас зараз є. Паркування на тротуарах — це наш бич. Це загроза для життя і здоров’я людей. Недавно я був свідком, як на Хрещатику авто ледь не збило батька з дитиною... Якщо гості, які будуть в нас на Євро, це побачать, то зійде нанівець все, що ми зробили, — каже координатор з питань безбар’єрності Національної асамблеї інвалідів України Ярослав Грибальський.
Він називає ще такі гострі проблеми, як торгові точки, біля яких, знову ж таки, паркуються автівки, практично всі вулиці і тротуари, по яких колясочнику неможливо проїхати (там, де закінчується тротуар, неможливо колясці з’їхати). Також це стосується метро: як спуститися в нього і вибратися, також немає рельєфної лінії на платформі. Перелічивши все це, розумієш, які здорові люди щасливі, вони навіть не здогадуються, як їм легко живеться.
Тому громадські організації мають на меті ухвалити звернення до Президента, віце-прем’єр-міністра України з питань гуманітарної політики і питань підготовки України до проведення Євро-2012, а також очільників профільних відомств і міністерств з пропозицією про єдину цілісну програму створення безбар’єрного середовища. Ініціатори апелюють до норм ратифікованої Україною Конвенції про права інвалідів і сподіваються, що їх почує влада.
