Не багато професіоналів можуть похвалитися таким сценічним довголіттям. Співачка поєднує декілька компонентів, що приваблюють слухачів. Передусім, чистотою й щирістю виконання, чудовим, теплим тембром голосу. Крім цього, Ольга виконує не пусті рифмовані тексти, а твори високої поезії таких авторів, як Василь Стус, Олена Теліга, Ліна Костенко. Та і її власні вірші мають філософський смисл.
— Ольга — не професійний музикант, але напрочуд тонко відчуває мелодію, слово, — розповідає музикант Геннадій Івченко. — В неї особливий метод народження своїх романсів. У мене часто виникали труднощi: які партії грати їй, а які мені. Дивувався, з якою легкістю вона наспівує найскладніші вокалізи. Поступово навчився розуміти, що ж, власне, Ольга хоче почути від моєї флейти або саксофона. На початку її пісенної кар’єри всі романси були мінорні, гітару опускала на терцію нижче, і мені під неї вельми важко бувало підстроїтися. Одного разу я їй сказав, що надто багато смутку в її піснях. Незабаром приходить і лукаво усміхається: написала веселі дитячі пісеньки. Мені здається, що світлішим, ніж «Осінній день», вийшов її новий альбом «Kairos». Хоча ліричні мелодії й тексти нероздільні з творчістю Богомолець, і в цьому її коник.
Звичайно ж, на репетиції оговорюємо програму. Але коли Ольга бачить глядачів, то починає імпровізувати, щось додає, щось, навпаки, викидає під час виступу, й сперечатися з нею не має сенсу, треба лише настроюватися на її хвилю. Ольга має дивну інтуїцію. Вона відчуває настрій залу й веде, як справжній лоцман, через рифи до мети. Мені здається, що таємниця Богомолець — в умінні тонко впливати на душевний стан публіки.
— З раннього дитинства Оля захоплювалася поезією, знає безліч віршів, — розповіла Катерина Олегівна, професор медінституту, мати Ольги. — В нашому домі завжди було багато видатних музикантів. Наприклад, зі Святославом Ріхтером багато років ми товаришували сім’ями, не пропускаючи жодного його виступу. Буваючи в Києві, Святослав Теофілович завжди приходив у гості й часто влаштовував імпровізовані концерти у нас вдома. Я бачила, з яким захопленням Оля його слухала, під яким враженням була від його віртуозної гри. Хоча не можу сказати, що в дитинстві бачила якийсь особливий музичний талант у дочки, але все одно наполягла, щоб Ольга закінчила музичну школу. Однак ніяких планів, що дочка пов’яже свою долю зі сценою, ніколи не будувала. Й коли Ольга абсолютно самостійно прийняла рішення пов’язати свою долю з медициною, ми з чоловіком не стали її відмовляти. В нашій сім’ї всі трудоголiки, й проблем iз вихованням у нас не було.
Ольга дуже цілеспрямована, талановита й працелюбна, не може сидіти без діла: робота в клініці, виховання трьох дітей, сімейні обов’язки, написання музики й віршів — усюди встигає. Звичайно ж, багато в чому допомагає її мама, Катерина Олегівна — класична бабуся: дочку виховувала суворо, а внуків балує. Асі — чотири роки, Катерині — сім і Андрію — тринадцять.
Коли я розмовляла із знайомими Богомолець, намагаючись з’ясувати, коли ж народилася Ольга як авторка й виконавиця романсів у жанрі бардівської пісні, думки людей, які знали її близько, розділилися. Шкільна подруга Наталя Кривда стверджує, що дебют відбувся на випускному вечорі. А однокурсники по медінституту впевнені, що біля багаття в туристичному поході. Сама Ольга Вадимівна вважає, що музика й вірші супроводжували її завжди.
З відомим українським бардом Ігорем Жуком вона стартувала практично водночас. Їх можна назвати друзями-соратниками. Наприкінці року хочуть випустити компакт-диск дуетів під назвою «Нас двоє», де будуть записані їхні спільні твори.
— Ольга має одну чудову рису — феноменальну організованість, і тому їй вдається надзвичайно багато встигати не лише в медицині, зробивши свою клініку однією з найкращих у Європі, а й у пісенній творчості. Ольга має свій почерк, її не сплутаєш з іншими виконавцями романсів, — вважає І. Жук. — Ми познайомилися на відбірковому турі фестивалю «Червона рута», на який, до речі, обидва не пройшли. Звичайно ж, ми засмутилися через невдачу, але бажання співати не зникло. Знову зустрілися через півтора місяця, взявши участь у Всеукраїнському фестивалі авторської пісні «Оберіг-91» у Луцьку, ставши його лауреатами й отримавши спеціальні призи. Більше того, нас запросили в Польщу на Сопотський фестиваль. Після тієї поїздки ми стали справжніми друзями. Коротаючи час у дорозі, склали дві пісні, які й досі в нашому репертуарі. В Ольги це «А я тебе люблю», написана на вірші Ліни Костенко, а в мене — романс «Освідчення». На одному з концертів заспівали дуетом, глядачам наша імпровізація сподобалася. Оля запропонувала щось записати спільно. Так народилася пісня на вірші Ірини Жиленко «Прощальная симфония» (музика І. Жука. — Т. П. ). У майбутній диск обов’язково увійдуть «Любов і літо» і «Розпутна вдовиця» — фрагмент iз костенківської поеми «Мандрівки серця», будуть діалоги, присвячення один одному, наприклад, «Не думано, не гадано», написана у формі відповідей і запитань.
Після концерту сама Ольга поділилася останніми новинами:
— Виступаю з концертами, пишу нові пісні. Гадаю, що нині для багатьох стало несподіванкою почути пісні Герман у моїй інтерпретації. Я давно мріяла про це. Адже незважаючи на те, що пісні написані давно (в серпні виповниться 20 років, як співачка померла. — Т. П. ), вони всі також прекрасні. Сьогодні не так багато творів, які могли б стати поряд iз такими хітами, як «Белая черемуха», «Ждите весну», «Возвращение романса», «Когда цвели сады» або «Надежда». Стільки в них чистоти, ліризму, задушевності! Слухаю германівські записи й дивуюся — над ними абсолютно не владний час. На цих піснях я виросла, з ними асоціюється дитинство. Коли я тільки почала співати, критики порівняли мене з Анною Герман, написавши, що в нас схожий тембр голосів. Можливо, вони хотіли зробити мені комплімент, але я дуже засмутилася й відтоді ніколи її репертуар не співала. Але два роки тому чомусь захотілося повернутися до творчості польської співачки. Раніше, в період загальної русифікації, мені радили не співати українською. Тепер у нас крен у інший бік. Варто мені було сказати про германівську ідею, як я відчула дивний холодок. Але я вважаю, що абсолютно не має значення, якою мовою співати. Головне, як це робити. Восени обов’язково включу у свій майбутній музичний спектакль пісні Анни не лише російською, а й польською мовами, а всю композицію присвячу цій самобутній співачці й актрисі.
Після випуску альбому «Kairos» Ольгу Вадимівну часто запитують, як «наповнити час сенсом», і вона відповідає, що готового рецепта в неї немає, але якщо людина почала замислюватися над цим питанням, то її життя обов’язково зміниться.
