Працюючи й живучи у Львові, Валентина Володимирівна ЧОП’ЯК стала головним імунологом України. Вона доктор медичних наук, керівник Західноукраїнського регіонального медичного центру клінічної імунології та алергології (й моя землячка — у Луцьку живе її мама). А імунітет для українців (після Чорнобиля...) — одна з першочергових тем...
— Прізвище Чоп’як на Волині відоме, багато хто пам’ятає вашого батька...
— ... Який був головним лікарем обласного ендокринологічного диспансеру, я добре з дитинства пам’ятаю невеличкі затишні будиночки на околиці Луцька, в котрих розміщувався заклад; ставки, у яких пацієнти ловили рибу; теплиці й оранжереї, де збирали врожаї... Це був один з методів реабілітації ендокринних хворих. Мій тато приятелював з Анатолієм Дімаровим, який працював у газеті «Радянська Волинь» і тільки починав свій шлях у літературу. Якось йому ніяк «не писалася» сцена пологів, то просив тата, щоб допоміг «організувати враження»: Дімарова одягнули в білий халат і завели в пологовий зал... Нині хочу видати батькові вірші з передмовою Анатолія Андрійовича.
— Імунологів і нині можна порахувати на пальцях, а як ви обирали цю галузь «медичної цілини»?
— У Луцьку закінчила із золотою медаллю сьому школу, але в медінститут з першої спроби не вступила... Проте вступила наступного, а свої знання підтвердила, будучи ленінським стипендіатом. У вузі мене відразу захопила наука, канікули проводила в лабораторіях, у лікарнях, ходила на всі обходи з відомими професорами... Мені пощастило на мудрих вчителів, ними були академік Даниленко, професор Мартинов, відомий терапевт, котрий казав, що без знання імунології в терапії нема чого робити. Коли закінчувала інститут, зайшла мова про створення першого в Україні курсу імунології. Мене переконали, що це перспективний напрям у медицині, бо дає поштовх і для трансплантології, й для лікування багатьох важких хворих. І хоча вже мала навчатися в аспірантурі в Інституті ендокринології, таки пішла в імунологію. Через три з половиною роки захистила кандидатську дисертацію, більшу частину якої виконувала в Москві, доктором наук і професором стала у 40 років, і цим завдячую не лише чоловікові, котрий розумів і підтримував, а насамперед мамі, яка допомагала глядіти дітей.
— Яким чином ви, львів’янка, не мешканка Києва, стали головним імунологом України?
— У всіх цивілізованих країнах орієнтуються не на місце перебування спеціаліста, а на його певні напрацювання, на його школу. Тут спрацював західний підхід: не лише в центрі, у столиці, можуть концентруватися всі напрями медицини, один регіон може запропонувати одні можливості в діагностиці й лікуванні, інший — інші... А школа імунології в нашій державі зосереджена, власне, у Львові...
— Про імунітет пересічний громадянин знає лише те, що він буває поганий чи хороший. Тому й ковтають жменями вітаміни, «піднімаючи» імунітет... Медики ж поясненням «поганий імунітет» прикриваються, мені здається, коли не знають причини захворювань...
— Справа в тім, що імунна система — це потужна інтегральна система, яка тримає, образно кажучи, в організмі терези: переважить здоров’я чи хвороба? Вона відіграє справді ключову роль у цьому «зважуванні», тому її недооцінювати не треба! У організмі нема такого місця, де б не були присутні імунні клітини — це наші вояки, сторожі, які захищають «кордони» організму від проникнення різних збудників, здійснюють всередині контроль. Імунна система має до семи й навіть більше рівнів захисту, резерви організму дуже великі, а він досить мудрий. Тому не варто поспішати ковтати пігулки. Є лише до 20 відсотків людей, які справді мають проблеми з імунною системою й без грамотної допомоги фахівця — клінічного імунолога — інші спеціалісти цьому пацієнту не допоможуть. Це автоімунні захворювання, тяжкі алергії, імунно-проліферативні захворювання... А є так звані транзисторні імунодефіцити, коли якісна натуральна їжа, добрий відпочинок, гарна вода й чисте повітря дають таку реабілітацію, що ніяких пігулок не потрібно.
— Чи правда, що імунітет «чорнобильських» дітей виявився не нижчим, ніж у дітей американських?
— Так, американські вчені після Чорнобиля оцінювали стан імунної системи киян, дітей-«чорнобильців» і порівнювали зі здоров’ям дітей американських. Вияснилося, що в наших імунітет не гірший, ніж у їхніх ровесників зі США... Цей феномен американці довго не могли пояснити: українці ж пережили такі стреси, мешкали на забрудненій радіацією території... Але цей приклад якраз і показує компенсаторну здатність організму корегувати дефект, ушкодження імунної системи, котра, між іншим, найчутливіша до радіації... А з другого боку, то в наших рослинах є багато так званих радіопротекторів — речовин, які виводять радіонукліди. І недарма японці тривалий час закуповували в нас шипшину, калину, ожину... Червоні й жовті ягоди мають здатність зв’язувати радіонукліди. Так само «виганяють» радіацію й наші «рідні» буряки, морква, сало...
А ще ж наші люди спокійніше, з гумором ставляться до проблем. Мені доводилося працювати у різних країнах світу, бо наш Центр підтримує наукові контакти з Польщею, Бельгією, Німеччиною, Канадою, США, то зарубіжні колеги дивуються, що ми працюємо в таких умовах і не втрачаємо оптимізму.
— Українці — генетично сильна чи слабка нація?
— Генофонд української нації потужний. Це пов’язано не лише з благодатною землею, а й із тим, що є певна популяційна суміш. Адже Україну періодично завойовували то східні, то західні народи, й вийшов вистояний набір генів, яким зараз активно цікавляться в наукових колах на Заході. Вистояний крізь віки генофонд дав гарну й витривалу популяцію. На Заході нема такого зв’язку поколінь, який є в нас, а це теж сприяє нашому здоров’ю. Пам’ятаю з дитинства, що бабуся завжди примушувала нас, онуків, їсти гарбузове насіння й гарбузову кашу. Тоді це не дуже подобалося, але коли нещодавно в Німеччині я побачила вісім препаратів на основі гарбузової олії, то була шокована й подумала про свою мудру бабусю. Адже в гарбузі багато цинку, пектинів, речовин, які очищають організм і стимулюють імунну систему. У сезон суниць чи чорниць щоранку на нашому дитячому столі була банка цих ягід. Тепер ми бачимо, з яким, можна сказати, нахрапом вивозять наші волинські дари лісу за кордон, і в тій же Німеччині з чорниць виготовляють багато медичних препаратів...
До речі, західних науковців вразив і ще один український феномен: виживати у цьому світі нам допомагає й наша... співучість. Досліджували оперних співаків і людей, які не співали взагалі, бо були зашорені життям, працею... Виявилося, що перші живуть значно довше, ніж другі! Цікаві дослідження проводили й у Австрії, в клініці онкології. Хворим давали послухати музику та пропонували їй наслідувати. І ті, які співали, мали значно вищі показники імунної системи та жили в середньому майже на п’ять років довше, ніж «неспівучі». У нас за грудиною є так звана вилочкова залоза, або тимус. Вона «навчає» імунну систему охороняти організм і починає зменшуватися після досягнення дитиною статевого дозрівання. Тому дітей і потрібно оберігати. А що стосується співу, то голосові подразнення працюють з тимусом і, є така думка, певною мірою впливають на якусь субстанцію тут. Можливо, це й наша душа, адже на грудях ми схрещуємо руки в періоди, коли відчуваємо святість...
— А ще кажуть, що українські жінки генетично витриваліші, ніж чоловіки. Правда?
— Не тільки українські! Так природою було закладено й генетично закріплено, що чоловік воював, а жінка виховувала дітей і вела господарство. Вона брала на себе відповідальність за рід людський. Хоча фізична сила більша у чоловіків, у них же краще працює нервова система, але імунна — краща в жінок. Як же жіночий організм має перебудуватися, щоб при зачатті прийняти в себе, власне, трансплантат, чужорідне тіло, яким є дитина. Виносити його й під час пологів відторгнути... Уявіть, наскільки мудрішою, витривалішою, вишуканішою й тоншою має бути жіноча імунна система!
На запитання, коли потрібно звертатися до імунолога, пані професор порадила: тоді, коли людина хворіє часто, до шести разів на рік, коли в неї постійно тримається температура 37 градусів і тривалий час збільшені лімфовузли... Часом пацієнти, навіть молоді, скаржаться на постійну втому, це теж привід для візиту до імунолога. Буває, дитина хворіє сім-вісім разів на рік, а все списують на те, що «переросте»; має важкі алергії, які не знімають ніякі антибіотики, тоді її теж потрібно обстежити фахівцю з імунології. А для профілактики захворювань є, між іншим, цікавий і несподіваний метод.
— Коли я стажувалася в клініці в Бельгії, то з першого ж дня була здивована: всі працівники, прийшовши на роботу... цілуються одне з одним. Ідуть на обід — цілуються, повертаються — знову цілуються, ідуть з роботи — цілуються! Спочатку нітилася (чужі ж люди!), а виявилося, що японські вчені дослідили: поцілунки піднімають місцевий імунітет, стимулюючи виділення антитіл, які захищають від інфекцій. І на роботі ми вже п’ять років усі цілуємося! — каже пані професор.
