«Дорога родино, дуже скучаю за вами. Розумію, що я поганий. Але, можливо, все, що відбувається з нами, необхідно нам у житті? Коли мене привезли до Москви з мішком на голові, після численних допитів відвели до тюрми Лефортово — це була жесть! Дві доби я був один у камері. Спочатку було відчуття, що дах поїде. Психологічно було дуже важко...» — писав у своєму першому листі з Лефортівської тюрми українець Валентин Вигівський. Російські спецслужби утримують 32-річного чоловіка за ґратами більше року. В РФ його звинувачують у шпигунстві. Перше судове засідання має відбутися днями.
За даними ГО «Центр громадянських свобод», щонайменше 12 українців затримано у Росії за політичними мотивами, троє з них — у категорії «шпигунів». Це — випадки з Валентином Вигівським, Віктором Шуром та Юрієм Солошенком. Віктора Шура і Юрія Солошенка минулого тижня засудили до 12 і шести років відповідно позбавлення волі. Ми знаємо про справи Надії Савченко, Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Але що відомо про інших «бранців Кремля», яким загрожують роки російських в’язниць?
«У ЛИСТАХ ІЗ ТЮРМИ МОЖНА СВАРИТИ ПУТІНА, А ОТ ПИСАТИ ЩОСЬ ПРО СПРАВУ — НІ»
Киянин Валентин Вигівський зник торік у вересні. Поїхав у приватних справах до Сімферополя, де його на вокзалі затримала кримська «самооборона». «Я відмовляв сина від поїздки, але він був упевнений, що все пройде нормально, — згадує батько Валентина Петро Вигівський. — Тривога з’явилася ще у день від’їзду, коли телефон сина не відповідав. За кілька днів написав заяву до міліції. Почали шукати сина, у тому числі приватно. Бо слідчі нашої міліції лише вирішували формальні питання. Через знайомих дізналися, що сина затримали на вокзалі у Сімферополі, що він уже на території Росії. Звернулися до Міністерства закордонних справ із проханням з’ясувати, де може бути син. Жодної конкретної інформації не отримали. Але за деякий час із МЗС зателефонували. Повідомили: прийшов лист, що Валентин під арештом у Росії. Де саме, не вказали. Згодом дізналися, що син у Лефортово».
За вісім із половиною місяців після, фактично, викрадення Валентина Вигівського змогла відвідати український консул. Спочатку чоловіка звинувачували у комерційному шпигунстві за 183-ю статтею Кримінального кодексу РФ. Потім справу перекваліфікували на «звичайне» шпигунство за 276-ю статтею.
«Із сином спілкуємося тільки через паперові листи, — ділиться Петро Вигівський. — Із Москви листи йдуть дуже довго: три тижні, півтора місяця. Щодо своєї справи Валентин нічого не пише. У листах можна сварити Росію, Путіна, а про справу щось писати не дозволяють». Утім, відомо, що під час затримання Вигівському вдягали на голову мішок, роздягали догола і застосовували грубу фізичну силу.
Валентин дуже переймається, що цього року не потрапив на перший дзвоник сина Кирила. Чоловік закінчив факультет електроніки Київського політехнічного університету, мав приватний бізнес. Підтримував Майдан, перераховував кошти волонтерів. Доволі типовий образ сучасного українця. Зараз із нього «ліплять» шпигуна. Петро Вигівський зітхає: «Син якось сконцентрувався. Почав читати — у Лефортівській тюрмі гарна бібліотека. Спортом займається, коли можна. Дуже скучив за домом. Зараз починається судовий процес. Суд мав відбутися минулого місяця, але засідання перенесли на жовтень. Сподіваємося, щось добре буде».
ВИРОК — У ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ПУТІНА
Випадок Віктора Шура — особливо складний, бо чоловік формально є громадянином Росії, проходить за статтею «Державна зрада». Але Віктор народився у Чернігові, має посвідку на проживання в Україні, власне, жив на дві країни.
«5 грудня 2014 року мій батько поїхав до Брянська у справах, — згадує син засудженого Валентин Шур. — Мав повернутися до Чернігова за декілька днів. Батько не повернувся 10 грудня, 12 числа оголосив його у розшук по РФ й Україні. Почав піднімати знайомих у правоохоронних органах. Незабаром передзвонив друг із СБУ. Сказав, що батька затримали на російському кордоні під час спроби виїхати з території РФ. За кілька днів з’ясували, що батько у Брянську. За тиждень поїхав до Росії. Начальник ФСБ Брянської області сказав, що батька підозрюють у шпигунстві й уже відправили у Лефортово. Наступного дня потрапив до батька. Коли спілкувався з ним і зі слідчим, склалася картина, що батька затримали на 15 діб за образу правоохоронця. За цей час — у зв’язку з новими обставинами — звинуватили у держзраді».
У машині Віктора Шура ніби знайшли обладнання для шпигунства, яке могли підкинути. Також засуджений вів відеозйомку об’єкта з військовими, який виявився закинутим аеродромом. «Раніше батька шантажували. Зокрема, українські прикордонники. Батько часто перетинав кордон по роботі. Прикордонники погрожували, що зберуть компромат на батька, якщо не зніме здалеку на камеру якийсь об’єкт. Батька здали. На нього чекали. Затримали, коли вів зйомку», — ділиться Валентин Шур. Віктор Шур — успішний бізнесмен. Він займався родинним бізнесом, пов’язаним з антикваріатом і торгівлею у різних містах Росії, був співвласником заводу в Заураллі. Чоловік підтримував Україну, носив синьо-жовту символіку.
У Лефортово Віктора Шура «пригощали» психотропними препаратами. Чоловік погоджувався з усім, що йому закидало слідство. Очікував, що дадуть маленький термін. Присудили 12 років — мінімальний термін за статтею «Державна зрада». Вирок винесли 7 жовтня, у день народження Володимира Путіна.
Нині Валентин Шур просить Президента України і міністра закордонних справ дати батьку українське громадянство. Тоді Віктора зможуть внести у списки на обмін. «Подавати апеляцію немає сенсу, — переконаний Валентин Шур. — За тиждень до винесення вироку знав, яким він буде. Поважні люди у Росії отримали «зірки» за справу батька. Він просто став пішаком, розмінною монетою — це мені прямим текстом заявив генерал ФСБ. Є лише два варіанти розвитку подій, крім того, що батько відсидить повний термін. Прохання про помилування царю-Путіну, але тут 99% відмов. І «український» варіант. Маю чітку інформацію, що спецслужби планують обмін навесні 2016 року. Громадян України обміняють на військовополонених з української території. Щоб потрапити у список на обмін, треба отримати громадянство. Все залежить лише від бажання нашої влади».
З НАДІЄЮ НА МІЖНАРОДНИЙ ТИСК
«Із початку російсько-українського конфлікту з’явилася тенденція із застосування «шпигунської» статті 276 Кримінального кодексу РФ щодо громадян України і звинуваченні у державній зраді громадян Росії, які відкрито підтримують Україну, — каже активістка «Центру громадянських свобод» Поліна Бродік. — Робота зі шпигунських справ складна через їхній таємний характер. Усі матеріали під грифом «Секретно», і їх тримають у таємниці навіть від родичів в’язнів».
На всіх бранців чинили психологічний тиск, внаслідок чого вони визнали провину і погодилися співпрацювати зі слідством, вважає Поліна Бродік. «Показовий аналогічний випадок з естонським громадянином Естоном Кохвером (у Росії цього року його приговорили до 15 років позбавлення волі за шпигунство. — Авт.). Влада Естонії швидко відреагувала на вирок громадянину країни й у короткі терміни організувала його обмін, — акцентує правозахисниця. — Складність ситуації з українськими громадянами невимірна, але сподіваємося, що наша влада робитиме все можливе, щоб забезпечити права громадян України».
Активісти хочуть, щоб усіх 12 «бранців Кремля» включили у список МЗС України на обмін. І щоб за необхідності Міністерство закордонних справ ініціювало їхню екстрадицію чи обмін. Поліна Бродік говорить: «Ми постійно ведемо питання ув’язнених із політичних мотивів українців, вони обговорюються на міжнародному рівні. Адже є приклади, як таких людей звільнили, зокрема завдяки міжнародному тиску. Ми можемо сподіватися, що за допомогою такого тиску і за зміни певних обставин російський уряд вживе заходів із пом’якшення вироків чи екстрадиції в’язнів. І сподіваємося, що МЗС України зробить усе можливе для повернення своїх громадян додому».
Нагадаємо, 26 жовтня у Грозному, що в Чечні, має відбутися засідання зі справи Миколи Карпюка і Станіслава Клиха — українців, яких безпідставно звинувачують в участі у бойових діях у Чечні і 1990-х роках. Обом загрожує від 15 років тюрми до довічного ув’язнення. Правозахисники зверталися до очільників МВС, Генпрокуратури, Служби безпеки України, Президента із проханням більше сприяти визволенню Карпюка і Клиха. Але поки належної реакції немає.
