Що таке ювілейний сольний концерт артиста на найпрестижнішій сцені столиці? То не лише любов, захоплення і вдячні оплески публіки і спеціально запрошених «VIP-ів». То не тільки визнання, пошана, атмосфера ейфорії і спалахи фотокамер у залі. За лаштунками святкового дійства — стреси- стреси-стреси… Головна проблема — здати іспит на фінансову спроможність. Артист платить усім, із сумом розуміючи, що навряд поверне витрати з проданих квитків. Гадаю, що «сольник» Віктора Павліка в «Україні», присвячений 20 річчю творчості, мало чим відрізнявся від вище змальованої схеми.
На елегантній сцені — «Радіо-Бенд» (оркестр провідних солістів України та відомий аранжувальник і композитор Ігор Стецюк). В центрі — жвавий і сяючий Віктор Павлік. Дві години поспіль співак випромінював радість, світло і позитивні вібрації. Стало очевидним те, що творчість колишнього хедлайнера «Території А» не лише люблять і пам’ятають, а й сприймають близько до серця глядачі. А співак здав свій іспит під назвою «головний ювілейний концерт».
— Вікторе, з якими думками ти зустрів своє 20-річчя творчості?
— Я згадував свої перші кроки. У 1983 році мій самодіяльний ансамбль «Еверест» отримав звання «народний самодіяльний». Відтоді усе й почалося. Потім була армія, де я так само керував військовим оркестром. Далі — робота у філармонії з різними складами. У 1992 році на фестивалі «Марія» у Трускавці було презентовано групу «Анна-Марія», моє улюблене дітище. Тоді багато жартували з приводу назв групи і самого фесту, але насправді то був наш перший широкий і дуже вдалий вихід на публіку. Відтоді й заспівали по всій Україні наші хіти, такі як «Ти подобаєшся мені». «Анна-Марія» грала на той момент арт-рок із ліричним ухилом. Одне слово — той, яким я був у ті роки і яким є сьогодні — це є різні грані однієї людини на ім’я Віктор Павлік.
— За якими критеріями ти вибирав пісні для свого «сольника» в «Україні»?
— Насамперед, я керувався тим, що усі пісні будуть аранжовані та зіграні одним із кращих у Європі оркестрів «Радіо- Бенд». В концертну програму увійшли загальновідомі шлягери, такі як «Дівчина- Сонце», «Ой, мамо, шикидим», «Ні обіцянок, ні пробачень», «Скажи навіщо», «Ти подобаєшся мені» та інші. Також — порівняно нові твори, такі як «Лейла», «Зрада», «Нерозгадана Америка», «Я знаю все». Власне, мені хотілося, щоб всі почули, як я сам бачу та відчуваю свої пісні, тобто — в розкішному оркестровому виконанні.
Так, Віктор Павлік не помиляється. Усі, хто були на його концерті «Я знаю все» почули нового Павліка. Це — красива музика світлої людини, яка немає нічого спільного з банальністю і примітивом сучасної попси.
