І все-таки, питання про те, чому люди вірять, завжди хвилювало мене. А заодно і «феномен натовпу», який робить можливим віру не тільки в «добрі», а й у «злі» ідеали. Не ставлячи під сумнів їхню щирість, я здивувалася, коли, ледве чи не з партзборів, багато освічених людей розвернулися і відправилися до церкви. Намагаючись зрозуміти, коли вони не думали — чи тоді, коли вивчали матеріалістичну філософію, чи коли в зрілому віці повірили — я дійшла висновку, що Розум тут взагалі ні до чого. Не думали вони, а задовольняли глибоку потребу в Вірі. Не даремно ж у сучасній філософії комунізм віднесено до різновиду релігії, з усіма властивими їй атрибутами. Незалежно від того, який основний об’єкт Віри, наслідки завжди одні й ті ж: не вбий, не вкради, возлюби, але не побажай. Тобто, потреба у Вірі рівносильна потребі в тому, щоб щось підштовхувало людину до самозречення й альтруїзму. Дійсно, адже далеко не кожний згоден бути альтруїстом просто так.
Багато філософів Віру вважають чимось споконвічно властивим людині, чимось, що носить доінтелектуальний характер. До того, як Розум виділив людину з Природи, він був просто одним із рівноправних біологічних видів. І хоча зоопсихологія людину як вид не вивчає, для інших видів добре вивчені Альтруїстичні Моделі Поведінки — інстинктивна здатність індивіда приносити себе в жертву в ім’я виживання виду. Виявляється, те, що в людському світі подвиг — виключення, в природі — норма. Наприклад, йдуть бродячі мурашки кудись, куди веде їх колективний розум. А перед ними — бурхливий струмок. Невелика заминка, перегрупування, і мурашки починають будувати міст. Дорослі особини чіпляються один за одного, вода відносить тих, хто вчепився слабко, і так доти, поки живий міст не готовий. Молоді особини переходять по ньому в «світле майбутнє», на той бік струмка. Вода відносить залишки моста. Хід продовжується.
Тут, звичайно, можна образитися. А краще — задуматися, чи не цю інстинктивну модель поведінки, закладену в нас, як у будь-якому біологічному виді, експлуатують (спасибі Вл. Шкоді за вдалий термін) все Більші Проекти? Адже мета у природного інстинкту і у всіх релігій — одна. Вона ж написана на кожному прапорі, що розвівається над натовпом — Порятунок! Щоправда, з урахуванням нашого Розуму, релігії пропонують нам врятуватися тільки особисто, але — багатьом. Очевидно, залишається услід за Вольтером погодитися, що якби Бога не було, його потрібно було б вигадати. «Все це так, але трішечки не так», як любив говорити відомий філософ Шельменко-денщик. Адже ніхто з мурашок циніком і конформістом не стане, тому що їм і в голову не прийде оцінювати доцільність загибелі частини особин і, оцінивши, міняти свій Великий Проект на кращий.
Цинізм і конформізм — це неминуча плата за віровідступництво. Коли ці якості з’являються у багатьох членів суспільства, то кажуть про його «духовну кризу», а в природі відмова індивідів жертвувати собою ставить під загрозу існування виду. Біологічне коріння цинізму і конформізму — в інстинктивному прагненні зберегти себе самого. Якщо на рівні свідомості Віра спонукає людину вдосконалитися в напрямі суспільних ідеалів, то цинізм — блокує можливість маніпуляцій його психікою. Конформізм же виглядає як пристосувальний механізм, що дозволяє йти в строю, не вірячи — не суперечити. Або, як в дитячій картковій грі у «вірю — не вірю», вірити доти, поки це вигідно і безпечно.
Якщо в критичні моменти на вагах природи вид упевнено переважує індивіда, то розумне людське суспільство залишає людині набагато більше прав, в тому числі і право вірити. Потреба у Вірі викликає до життя Великі Проекти. І тут раптом виявляється, що в усіх цих Проектів є спільний недолік: коли вони стикаються між собою, цінність людського життя різко знижується. Так, можливо, це і є їхнє, Проектів, основне завдання — перехитривши людський розум, подолавши людський цинізм, змусити частину виду пожертвувати собою в ім’я виживання в всього виду? А потреба у Вірі — прийом Природи, що захищається від нашого недорозвиненого Розуму і що залишила за собою контроль над видом? Навіть механізм обману взято біологічний. Це — Задоволення, яке приносить людині реалізація інстинктивних моделей поведінки, таких як живлення, розмноження, альтруїзм. Той, хто коли-небудь робив що-небудь не для себе, а для всіх і в ім’я чогось, знає це почуття. У такі хвилини людина відчуває згоду з самою собою, і сенс життя прочиняється йому у вигляді справді Основного інстинкту. Саме тому, напевно, в товариствах, де життя людини відкрито покликане послужити Ідеї, а не самій собі, набагато менше депресій. І навіть найстрашніші часи згадуються з ностальгією. Все так ясно... Тільки звідки ж кров на руках? І клеймо — злочин проти людяності?
І коли Історія відкривається у вигляді формули: Віра плюс конформізм дорівнює цинізм мінус певна кількість життів, хочеться спитати, а де ж тут Розум і яка його роль у цій історії?
У цей час частина нашого виду збирається заради виживання принести в жертву іншу частину виду, як менш розвинену, яка живе в неліберальному товаристві. Щоправда, виявляється, у членів таких товариств є на цей рахунок своя думка. І, очевидно, не тільки Україна стоїть на порозі нового Великого Проекту, оскільки криза попереднього очевидна.
Логіка розвитку людського Розуму підказує, що його завдання — як можна більше інстинктів перевести в сферу Свідомості. Попередня революція в свідомості була Сексуальною. Філософи вважають, що наступна буде Психологічною, коли людина відкриє для себе Сенс Життя. Напевно, це трапиться тоді, коли наш Розум розвинеться настільки, що зможе скинути природні окови інстинкту Віри, і тоді ми зможемо свідомо, відкинувши цинізм, насолоджуватися Альтруїзмом.
Тим же, хто візьме на себе відповідальність пропонувати національну ідею нашому суспільству, хочеться побажати взяти, як кажуть вокалісти, цю ноту зверху, тобто, створюючи Проект, думати про все людство. І тоді, якщо Проект вдасться, за престиж, дух і згуртованість нації можна буде не хвилюватися.
