Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Iнтелектуальний динозаврик» уже чекає наступного літа

Завдяки чому дитячий табір може бути і цікавим, і безпечним?
20 серпня, 2021 - 10:30

Цього року моя десятирічна онучка нарешті здійснила одну зі своїх мрій. Відтоді, як інший мій онук поділився враженнями від перебування у православному таборі «Стежина добрА», вона прагнула і собі туди поїхати. Табір у волинському лісі, де до найближчого села — 7 кілометрів, приваблював навіть більше, ніж море в Одесі, у якій тепер мешкає.

Були, звичайно, побоювання, бо дитина взагалі вперше сама виїжджала з дому, без рідних і близьких, вперше у такому дитячому колективі, у таборі, де мобільні телефони забирають і видають лише на пів години увечері. Але вона не просто справилася з труднощами, а приїхала окрилена. Однією з «реліквій», яку привезла, став аркуш з блокнота з побажанням від вожатої їхнього гурту Юлії, студентки Волинського національного університету імені Лесі Українки. «Дорога Ольвія, рада була знайомству з тобою. Ти дуже інтелектуальний динозаврик. Залишайся такою ж комунікабельною, класною, кмітливою, креативною. Не бійся труднощів і будь відкритою до нових ідей, людей, досвідів, незвіданих середовищ», — написала вожата, залишивши і свої контакти. Слова «інтелектуальний динозаврик», звичайно, мають свою передісторію, але зараз не про це, а про те, що вожата, яка писала подібні побажання усім дітям гурту, за два тижні в таборі зрозуміла і оцінила нашу дівчинку. Як, впевнена, й  інших.

Насправді для того, аби табірна зміна була і цікавою, і безпечною, потрібно лише бажання цього досягнути. І приклад табору «Стежина добрА» це підтверджує. Так, табір православний, він під опікою Волинської єпархії УПЦ, і діє вже понад 10 років. Розташований посеред мальовничого волинського лісу за селом Старосілля колишнього Маневицького району, на території колишнього військового містечка, від якого залишалися лише руїни. Поруч діє жіночий монастир, але він живе своїм життям, власне, черниці мають послух взимку приглядати за будівлями табору, бо діє він лише влітку.

Для дітей створені всі побутові умови. У спальнях — дерев’яні ліжка, є внутрішні туалети. Посеред лісу спорудили і басейн. Маса спортивних майданчиків, батути, альтанки і т.п. Діти не обмежені перебуванням в одному гурті, як це заведено в  інших, зокрема, галузевих таборах, можуть спілкуватися з таборянами з інших гуртів, територія оточена надійним кам’яним парканом, є охорона. Але головне, на мою думку, що у центрі діяльності табору є саме ДИТИНА. Кожна зміна має свою тематику, це ж тільки придумати щоразу щось нове. Є і свої табірні традиції.

Так, табір називається православним, і православна тематика також присутня: духовні бесіди, відвідування храму, пісне меню під час церковних постів... Але, як свідчать діти, готують смачно, а в церкву можеш іти, можеш не іти, інша, ніж УПЦ, конфесійна приналежність не переслідується, знаю це з досвіду знайомих, які у житті є активними парафіянами храмів ПЦУ, що не заважає їм щоліта посилати дітей у табір іншої конфесії. На Волині наразі діє всього кілька галузевих таборів, у яких десятиліттями не мінялися меблі, та навіть і програма відпочинку, а туалет, як колись, досі на вулиці...

Ще однією особливістю «Стежини добрА» є волонтерство персоналу. І це  також важливий, як на мене, чинник успішності табору. Те, що людина робить з власної волі, а не заради заробітку, вона робить з більшою радістю і бажанням.

Ми можемо по-різному ставитися до конфесійної приналежності табору, не сприймати її, осуджувати. Але те, що сюди прагнуть приїхати діти з усієї України, щось та говорить. Просто, на мою думку, варто вивчати такий позитивний досвід існування дитячого табору і впроваджувати його й в інших конфесіях, і не тільки у них.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Газета: 
Рубрика: