7 лютого, «День» відзначає важливу дату — повноліття сайта! За ці 18 років (!) він пройшов непростий розвиток від електронної версії газети до самостійного широкомасштабного майданчику для дискусій. На сайті — лише найцікавіші проекти, деякі з яких були першими в Україні за своєю ідеєю та втіленням. Наприклад, «Музеї Online» — безпрецедентний проект, завдяки якому будь-хто може відвідати цілу низку українських музеїв, роздивитися кожен експонат, прослухати екскурсії... не виходячи з дому. А розвиваючи такі проекти як «Сімейний альбом України» та «Інтелектуальна карта України», ми показуємо, що кожен у змозі заповнити білі плями Історії України — написати історію свого року, позначити пам’ятну будівлю в своєму місті чи селі... Всі ці проекти — сателіти великого веб-проекту «Україна Incognita»...
На сайті «Дня» — завжди цікаві та актуальні фоторепортажі, відео сюжети та розмови з цікавими людьми — у «День-TV», оригінальні блоги, повні версії інтерв’ю та текстів, які були надруковані на шпальтах паперового видання у скороченому варіанті, інфографіка, афіша та багато іншого. Почавши свій день з нашого сайта, ви не матимете шансу пропустити щось важливе. Про це вам скажуть і наші постійні читачі, які долучилися до привітання з нагоди дня народження електронної версії «Дня».
КОМЕНТАРІ
Юрій КОСТЮЧЕНКО, науковець, фахівець із аерокосмічних досліджень і прикладних питань безпеки:
— Я не можу уявити собі людину, яку не бадьорить і не хвилює запах свіжої друкарської фарби і незрівняне відчуття сторінки свіжої газети в руках. Принаймні, я таких не знаю. Але слід бути реалістами: кількість інформації в сучасному світі постійно зростає, і за допомогою традиційних ЗМІ ми не зможемо охопити навіть невелику частину щоденного потоку новин, думок і аналітики. За місяць ми споживаємо інформації більше, ніж середній житель Європи епохи Просвітництва (XVII— XVIII стст.) отримував за все життя. І навіть те, що ми навчилися переробляти інформацію майже на 60% швидше, нас не рятує: людина і суспільство потребують істотних змін як засобів масової інформації, так і інструментів суспільної комунікації. Це зовсім не означає, що час друкованих ЗМІ добігає кінця (як театр не закінчився з появою кіно, а живопис не вмер з винаходом фотографії), це вимагає розширення формату. Більше того, це відкриває для традиційних друкованих видань нові можливості.
Сьогодні засіб масової інформації виконує на лише суто інформаційну функцію. Його завдання ширше — це адаптація людини до змін середовища існування. Для цього ЗМІ мають перетворитися на гнучкий і ефективний інструмент комунікації, в тому числі — комунікації багатосторонньої. Для цього, наприклад, друковані видання виходять в інші «формати» — на телебачення, радіо, а головне — в Інтернет. Тут читач перетворюється не лише на споживача інформаційних послуг, а й на активного учасника інформаційного процесу, агента комунікаційного простору. Ми спілкуємося одне з одним, дивимося на світ не лише очима журналістів чи з позиції редакції, а й формуємо спільне, багатовимірне інформаційне середовище, роль ЗМІ в якому — задавати загальні координати, критерії й підтримувати стандарти якості. Це принципово, якісно інша концепція формування інформаційного простору, це — створення суспільних комунікаційних інструментів майбутнього. І це слід розглядати як важливу передумову соціального прогресу. Ось чому треба вітати вихід популярних друкованих ЗМІ в інтернет-середовище. Звичайно, якщо ми не перетворюємо цифровий простір на середовище пропаганди та інформаційної війни. Але це вже зовсім інша історія...
Якщо говорити про Інтернет — представництво газети «День», то мої симпатії як читача на боці проекту «Україна Incognita». На мою думку, це один із найкращих культурно-просвітницьких проектів у сучасному медіа-просторі, що спрямований на масового читача, наповнення якого при цьому значною мірою залежить від користувачів.
Безперечно, з точки зору завдань соціальної адаптації, дуже важливими і цікавими є сторінки «Дня» в соціальних мережах, зокрема вже популярна «Соло...» у «Фейсбуці». Навколо цієї групи вже формується цікаве інтелектуальне середовище, створюються окремі спільноти і формуються нові ідеї. Власне, бути не просто поширювачем нав’язаних стереотипів, а саме лабораторією нових ідей, — ідеальне завдання якісного ЗМІ.
Десь так — через безперервний діалог у лабіринті цифрових мереж — і має сьогодні виглядати шлях до успіху.
Олена ВАРТИЛЕЦЬКА, студентка КНУ імені Тараса Шевченка:
— Сьогодні суспільство рухається в шаленому темпі й дуже важко встигнути охопити весь той потік інформації, що проходить повз тебе за день. Кожен намагається бути в курсі подій, навіть у дечому стати їх творцем. І розвиток медіа сьогодні, його відповідність запитам аудиторії — чи не найважливіше питання ери інформаційного суспільства.
Саме тому так важливо, щоб медіа ставали багатовимірними, синтезували, не зациклювалися лише на одній формі — чи то телебачення, чи преса, чи радіо. І Інтернет — чудове для цього місце.
«День» завжди йшов на крок попереду свого читача і пропонував йому все нові й нові формати пізнання дійсності. Ще коли в Україні тільки з’являвся Інтернет, газета вже мала свій власний сайт. І перехід «Дня» у веб-простір, гадаю, — цілком логічний і правильний крок.
Я з великою радістю вітаю редакцію та сайт газети з повноліттям! І дякую за велику кількість чудових проектів, зокрема — за Інтелектуальну карту України. Як на мене — це дуже хороші й зручні путівники історичною Україною для тих, хто не має змоги часто подорожувати.
Наталя ГОШИЛИК, доцент кафедри англійської філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника:
— Улюблений «День» я читаю вже вісім років і спочатку познайомилась саме з інтернет-версією газети. Одним із викликів сучасного світу як в Україні, так і в усьому світі є інформація, її кількість і якість, тому архіважливим є якісний контент сучасної публіцистики, який сприяє розбудові суспільства та змушує людей думати. Саме «День» є однією з небагатьох «точок опори» українського суспільства, доступ до якої полегшує мультимодальність видання.
Серед інтернет-проектів «Дня» моїми улюбленими є День-TV, де можна побачити і почути все те, що лишається поза шпальтами газети, та «Україна Incognita», зокрема — Музеї-онлайн, який відкриває і показує світовій спільноті й самим українцям невідому, забуту чи незнану, але справжню Україну.
Досить часто зараз лунає думка, що в Інтернеті тонни сміття, а знайти якість неможливо. Читачі газети «День» це спростовують власним прикладом і закликають уважніше ставитися до інформаційної гігієни, а також читати і дивитися «День»!
Людмила ХРОМА, (Неаполь, Iталія):
— Я читаю сайт «Дня» вже понад півроку. Прийміть мої щирі вітання з нагоди святкування. Переконана, що це важлива дата для редакції.
Мені дуже подобається ваша індивідуальність у висвітленні подій. Мені як читачеві, який живе за кордоном, приємно читати правдиву інформацію та знати новини з рідної країни. Бажаю вам творчих успіхів!
Олена ГАБРІЕЛЯН, журналіст Міжнародне французького радіо:
– Газету день читаю більше 6 років, але не регулярно. Одна з причин, чому має бути електронна версія, це зробити контент доступний для якомога широкого кола аудиторії. Якщо не було б сайту, я б не змогла, будучи в Парижі читати вашу газету. Крім того сайт дозволяє бути більш оперативним, окрім аналітичних статей робити і стрічку новин із оновленнями. Це інший формат, але на мій погляд, необхідний для того, щоб газета була більш впізнавана і доступна для тих, хто не може купити її в кіоску.
Віктор ТЮТЮН (м. Херсон):
- Пригадую, що читав «День» з перших номерів, а чекав появи ще раніше. Бо по Києву, ще не «обульвареному» тотально, чутки ходили, наче побрехеньки по селі. А вже що це видання вчиняє Лариса Івшина, відома журналістським та організаторським хистом, то й не терпілося в усьому пересвідчитися. Мої, для прикладу, сподівання справдилися. І ось вже, виявляється, хто знає скільки читаю всіх: Княжанського, Капсамуна, Сюндюкова, Лосєва, Прилипка, Грабовського… А скільки відомих політиків, учених, письменників залучено до тематичних обговорень! Безцінна Ганна Черкаська з біографічними дослідженнями історичних українських постатей…
Зробив дурницю, що не передплатив цьогоріч газету. І шкодую, що багато втратив, понадіявшись на Інтернет. «Соло з соцмереж»... зрозуміло, виручає. Довго б нишпорив сайтами, шукаючи десь Ігоря Яковенка, Дмитра Шушаріна, Лілію Шевцову. Ще без Шушаріна жити можна, але думати без Яковенка й Шевцової буде самотньо.
Загалом газету й сайт, мабуть, всі заслужено хвалять. І я такий вдячний: за молодих журналістів, за верстку, за ілюстрації, за глибоку тематику. Не маю навіть наміру щось дораджувати, бо ви ж там впораєтеся, ви - талановиті, ви - шановані й відповідальні. А я вже вгавив «Маршрут №!».
Дякую за людяність та мужність! А головний редактор й творчий колектив хай знають: сидять в сегменті Вашого сайту такі пауки, як я - вередливі, ледачі й неповороткі - та коли затремтить паутина, побіжимо за поживою найкоротшим шляхом і миттєво.
