Людина є і двигуном глобальних процесів, і їх руйнівником. Але що більше в наше життя входять технології, то більше вона повинна розуміти цінність довкілля, простоти і доступності. Міська людина, яку охрестили новим терміном — Homo Urbanus, відрізняється тим, що серед пластикових будинків і бетонних конструкцій знаходить місце для натхнення і реалізації власних бажань. Ця людина готова вивчати місто по-новому, а значить, і будувати його по-новому.
Над тим, як це відбувається, замислилися спікери й організатори конференції TEDxDonetsk «Homo Urbanus». Пропонуємо читачам «Дня» найцікавіші ідеї, озвучені на заході.
ВНУТРІШНЄ Й ЗОВНІШНЄ ЗДОРОВ’Я: ІДЕЯ ДЕНИСА МІНІНА З ДНІПРОПЕТРОВСЬКА, ЛІДЕРА РУХУ STREET WORKOUT
Денис разом зі своїми друзями створив організацію, яка сьогодні налічує 300 тис. осіб. Завдяки їхнім зусиллям у багатьох містах України почали споруджувати спортивні майданчики. Але Мінін упевнений: «Здоровий спосіб життя — це не лише заняття спортом, але й розвиток інтелекту». Людина повинна розвиватись у всіх напрямках, інакше не може бути повноцінно здорової нації. «Тренування сили більшою мірою зачіпає світ людського духу й область емоцій, ніж власне м’язи. Тому тренування вимагають багато інтелекту і здорового глузду», — впевнений він.
Ідеальна українська сім’я за Мініним — та, яка проводить час разом, зокрема й займаючись фізкультурою. «Лише батьки власним прикладом можуть показати дітям, що насправді актуально, модно і здорово», — впевнений він.
Сьогодні, на жаль, не лише в області спорту, але й у звичайному житті члени сім’ї часто втрачають комунікацію між собою. Можливо й таке, що люди пишуть одне одному повідомлення в інтернеті, перебуваючи в сусідніх кімнатах. Але ж дозвілля може бути іншим, скажімо — сімейні прогулянки, походи, катання на роликах і велосипеді, настільні ігри на свіжому повітрі. Для всього цього, безумовно, теж потрібна інфраструктура, як мінімум — дозвіл міської влади «сидіти на траві». Кроки можуть бути найрізноманітнішими — починаючи від усмішок одне одному і закінчуючи створенням акцій та гуртків.
НЕБАЙДУЖИЙ ГРОМАДЯНИН — ПОЗИЦІЯ БОРИСА КУШНІРУКА, АНАЛІТИКА, ЕКОНОМІСТА, УРБАНІСТА (КИЇВ)
Місто — це не стадіони, не палаци, не торговельні центри, місто — це городяни. Кушнірук упевнений, що в новому місті визначальна роль належатиме міським громадам і городянам. Така практика вже є в деяких регіонах. «Місто — це ваш дім. Коли ви почуваєтесь господарем, ви сильні. Проблема в тому, що чимало українців не почуваються господарями свого дому. А в мегаполісі одному щось зробити практично неможливо», — говорить він. За словами Кушнірука, люди не відчувають себе господарями дитячих майданчиків, дворів, парків, саме тому влада їх у них відбирає. Якби люди розуміли свою причетність до цього, то ситуація була б іншою.
Приклад «Дня» — сквер імені Василя Стуса у Святошинському районі Києва. «День» неодноразово писав про важливість збереження цього скверу для людей. І «боротьба» за нього й досі триває.
Борис Кушнірук вважає: «Все починається з того, що ми не знаємо своїх сусідів, а часто перші помічники і підтримка — це вони. Реалізовуючи спільні інтереси, ми стаємо співучасниками. Відкиньте ілюзії! Держава за вас нічого не зробить у вашому будинку. Чиновники в цьому не зацікавлені».
Ще один приклад причетності — перший закон, реалізований і лобійований знизу, «антитютюновий», про просування якого неодноразово писав «День». Наразі активісти продовжують стежити за виконанням закону.
На рівні невеликого міста активістом може бути ОСББ — об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. На думку Кушнірука, такий варіант набагато кращий за старі «жеки».
ЗАГАЛЬНИЙ КОМФОРТ — ІДЕЯ МИРОСЛАВА КОШЕЛЮКА, ДИРЕКТОРА ІНСТИТУТУ РОЗВИТКУ МІСТ, РАДНИКА МЕРА ВІННИЦІ
Приклад Вінниці в цьому плані для України показовий. Вони першими впровадили систему прозорої влади, зробивши офіси чиновників доступними для огляду. Вперше на пострадянському просторі цю практику застосували в Грузії — посадивши управлінців у прозорий офіс, вирішили проблему з корупцією. Того ж самого сьогодні добиваються й у Вінниці. Сьогодні всі проблеми громадян вирішуються за три години. За рік міська рада Вінниці опрацьовує 300 тис. контактів із жителями Вінниці за кількості населення в 370 тис. жителів.
Саме у Вінниці почали у трамвай проводити вай-фай і дозволили сидіти на газоні біля міської адміністрації. Мирослав Кошелюк упевнений, що всі зміни вимагають наполегливості. «Що б ми не робили, це ламали і знищували, але ми все одно це відновлювали — і тоді це ламали знову. І так, поки людям не набридло», — говорить він.
«Раніше громадський транспорт у Вінниці називали скотовозками. Туди неможливо було зайти. Всю систему становили маршрутки. Люди не хотіли користуватись автобусами. При цьому, якщо порівняти об’єм місця, що його займає транспорт, один автобус — це п’ять маршрутних таксі. Навіщо займати простір міста машинами? Він повинен належати людям. Саме тому було прийнято рішення замінити маршрутки на автобуси. Сьогодні з 400 маршруток у місті залишилось 250», — говорить Кошелюк.
ЕЛЕКТРОННЕ МІСТО ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЕЛЕКТРОННОЇ ВЛАДИ — ІДЕЯ РОМАНА ГАЛИНСЬКОГО (КОМПАНІЯ «ІНТЕРСОФТ», ДОНЕЦЬК)
Деякі елементи, описані вище, сьогодні практикуються в Донецьку. Наприклад, усунути бюрократію і корупцію тут хочуть за допомогою електронного документообігу, звітності, більшої інтеграції в інтернет і соціальних мереж. «Усе повинно бути просто. І якщо раніше треба було ходити до влади, то сьогодні влада повинна сама приходити до людей», — говорить Галинський. Приватний підприємець не має в запасі багато часу, він не хоче стояти в черзі по документи в держапараті. Все повинно бути влаштовано так, щоб людина могла вдома зайти на сайт і роздрукувати потрібний їй документ, заповнити і надіслати або занести.
Проблема комунікації, якої торкнувся Борис Кушнірук, є й у в’язці «будь-яка міська служба/структура і городянин». Вирішенням проблеми, на думку Галинського, може бути ідея створення спеціальних call-центрів. Скажімо, оператор такого центру може відповісти на будь-яке запитання, включаючи — де можна купити сир або вилікувати собаку.
Крім того, всі запитання можна було б поставити в соціальних мережах чиновнику, який відповідає за управління. На жаль, сьогодні в Донецькій області чиновники ще не інтегровані в соціальні мережі, при цьому багато управлінь зізнаються, що відстежують ситуацію в мережах. А в цей час, приміром, у Швейцарії як експеримент впроваджується система так званого електронного уряду, в деяких кантонах уже використовують електронне голосування. При цьому людина може проголосувати як удома, сидячи на дивані, через інтернет, так і прийшовши на виборчий пункт, де заздалегідь встановлено спеціальні електронні автомати. Уявити собі таку процедуру в Україні поки що складно, адже ще є частина людей, які не вміють користуватися комп’ютером і не мають його вдома.
ВІД ПЕРСОНАЛЬНИХ КОМП’ЮТЕРІВ ДО ПЕРСОНАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА — ІДЕЯ КОСТЯНТИНА ЛЕОНЕНКА, ТВОРЦЯ І КУРАТОРА ПРОЕКТУ IZOLAB (ДОНЕЦЬК)
IZOLab — це виробнича лабораторія в Донецьку, яка межує з трьома сферами: образотворчого мистецтва, технологій і дизайну. Таких «ФабЛабів» у світі налічується вже півтори сотні. На принципах «ФабЛабу» було побудовано місто в Іспанії. На думку Костянтина, за допомогою 3D-принтера можна побудувати все що завгодно — друкувати цілі будинки, варто лише розрахувати технологію і створити програму. Сьогодні в товаристві архітекторів є такі ентузіасти. Хто знає, може, з часом це їм удасться.
«Такі технології приводять у світ прості речі, які згодом і створюють новий світ. Раніше було потрібно лише грамотно писати й читати, сьогодні — створювати програму», — говорить спікер. «Ви тільки собі уявіть, що людина може запрограмувати і створити все, що хоче», — продовжує він.
«Найголовніше, — зазначає Леоненко, — що раніше це могли робити лише фахівці — а сьогодні будь-яка людина. Те, що раніше існувало лише для програмістів, сьогодні існує для будь-якого користувача. Від саморобкіних — до спільноробкіних».
Ідеї, які озвучували учасники, вже якимось чином знаходять своє втілення в різних містах. Світ не стоїть на місці. Технології приходять і змінюють його. Змінюємося і ми. Але не варто забувати й про те, що говорив майже кожен спікер, — про спільну роботу «м’язів» і «мозку». Адже якщо ми не берегтимемо свій дім, своє здоров’я і свою сім’ю, то хто створюватиме нові технології і нові можливості для нових поколінь?
